To the main menu | to the history page | to the articles list

Перейти у головне меню

Будзей О.

Польський ринок

У самісінькому центрі Старого міста примостився Польський ринок. Колись він був, за словами Олександра ПРУСЕВИЧА, вогнищем торговельного та суспільного життя Кам'янця-Подільського. Сьогодні це один з чотирьох досить спокійних майданів Старого міста. І тільки раз чи двічі на рік, під час "Козацьких забав" чи Міжнародного фестивалю національних культур, густо-прегусто залюднюється древній простір біля міської ратуші. Та ще традиційний першовересневий студентський бал скликає сюди молодь міста. Взагалі, в Кам'янці-Подільському на сьогодні визначилося всього п'ять місць для масових розваг: крім Польського ринку, це ще його південний сусід - Вірменський ринок, віднедавна - подвір'я Старого замку (а перед тим - вали Нового замку), а також сквер "Гунські криниці" на Новому плані та міський стадіон імені Тонкочеєва.
А ще Польський ринок - це один з трьох найдискусійніших об'єктів Старого міста. Адже головні суперечки прихильників і противників дако-римської концепції першопочатків Кам'янця-Подільського ведуться навколо часу виникнення Старого замку, Замкового мосту та центрального майдану Старого міста.

ВІК

Традиційно часом заснування майдану називають XV ст. І пов'язують це з тим, що 1432 р. польський король Владислав ІІ Ягайло підтвердив надане місту раніше (ще 1374 р. грамотою литовських князів Юрія та Олександра Коріатовичів) магдебурзьке право, а ще через два роки (1434 р.) Західне Поділлля приєднали до Королівства Польського, а Кам'янцю надали статус столиці Подільського воєводства. Отож, відповідно до цього місто стало облаштовуватися польським магістратом і майданом навколо нього - Польським ринком.
Але... 1979 р., коли на східній стороні майдану рили траншею газопроводу (від будинку №12 до вулиці Зарванської (тоді Кірова) на відстані 8 м від тротуару), археолог й історик Микола ПЕТРОВ виявив там решти 10 згорілих дерев'яних жител, причому, що дуже важливо, чотирьох жител ХІІ-ХІІІ ст. (решта - XV-XVI ст.), що стояли вздовж східного боку траншеї в напрямі північ - південь.
Ще через два роки на північній стороні майдану (там, де нині стоять два відновлених середньовічних будинки під спільним номером 4а) виявлено фрагменти мурів двох первісних будинків кінця XIII - початку XIV ст., а також залишки трьох дерево-глинобитних жител ХІІ-ХІІІ ст., знищених пожежею (дослідження проводили архітектори Євгенія ПЛАМЕНИЦЬКА, Анатолій ТЮПИЧ, археологи Іон ВИНОКУР, Микола Петров).
Отже, майдан мав давньоруську, причому ще домонгольську (ХІІ-ХІІІ ст.), забудову. До того ж виявлено прямий спадковий зв'язок між давньоруським і середньовічним періодами як щодо планування будинків, так і щодо структури забудови майдану.
Євгенія та Ольга ПЛАМЕНИЦЬКІ зробили ще глибший крок у минуле: висунули припущення, що в основі майдану лежить "якась давніша, топографічно стала урбаністична структура, яка зумовила регулярність ядра домонгольського міста. Такою структурою в історичному контексті Кам'янця міг бути римський військовий табір".
Отже, згідно з гіпотезою матері та доньки Пламеницьких, римляни у ІІ-ІІІ ст. н.е. в центрі острова, утвореного петлею Смотрича, розпланували майже квадратний (305х303 м) майдан під свій табір. Причому римляни діяли, як завжди, чітко, стрімко, цілеспрямовано - і рельєф місцевості аж ніяк не міг бути їм завадою. Тож і через тисячоліття, в ХІІ-ХІІІ ст., давньоруські будівничі скористувалися плодами праці заповзятих римлян. Що так справді було, Пламеницькі не стверджують, але такої можливості не відкидають.

ІМЕНА

На відміну від Вірменського ринку, майдан Польський ринок не багатий на імена. Згідно з Олександром Прусевичем (1915 р.), їх усього два - польський ринок і центральний майдан (причому з малої літери, тобто як топографічні поняття, а не як власні назви). До цього куценького списку можна додати тільки простий варіант - ринок, ще низку комбінованих варіантів з часів, коли руський магістрат з'єднали з польським, - русько-польський (українсько-польський) чи польсько-руський (польсько-український) ринок, а також народні назви - великий, міський чи торговий майдан (або площа). Варіантів ніби й багато, а принципових назв-то, справді, тільки дві: Польський ринок - у польські часи, Центральна площа - в російські (з 1795 р.) і в радянські (до 1990 р.) часи. 11 вересня 1990 р. президія міськради повернула майдану давню назву - Польський ринок.

ПРОМЕНІ

Від Польського ринку навсебіч щедро відходять вулиці та колишні провулки. На південь простягнулися три невеликі вулиці - П'ятницька, Домініканська та Старобульварна, які міцно зв'язують Польський і Вірменський ринки. На північ теж простягнулися три вулиці - Татарська, Троїцька та Зарванська, які зв'язують Польський ринок з Руським ринком (Татарська та Зарванська вулиці) і Троїцьким майданом (Троїцька та Зарванська вулиці). Ось так усі чотири майдани Старого міста, мов через центральний комутатор - Польський ринок, міцно поєдналися між собою системою шести шнурів-вулиць. І навіть колишній Гімназичний майдан (на Татарській вулиці біля колишньої гімназії), якого сьогодні вже немає, і Кафедральний майдан, який реально можна вичленити з простору навколо Кафедрального костелу апостолів Петра та Павла, чітко вписуються в цю структуру.
Два провулки (сьогодні безіменні) відходять на захід. Колишній Училищний провулок (між будинками міської друкарні та міського архіву), перетинаючи Францисканську, веде на Кузнечну вулицю, а коротенький колишній Архієрейський провулок одразу ж веде на Францисканську вулицю - до колишньої православної Архієрейської церкви (перед тим католицького костелу францисканців), а тепер православної церкви Успіння Пресвятої Богородиці.
Від майдану на схід між крамницею "Ратуша" та садибою першої школи проляг колишній Макаревський провулок, який веде на вулицю Довгу.
Отже, маємо аж дев'ять променів, з яких сьогодні поіменовано тільки шість. Нагадаємо, що від Вірменського ринку відходить тільки вісім променів (але всі з іменами).

СТОРОНИ

Центральний майдан міста завжди був багатий на будинки. Але остання війна завдала йому непоправних збитків. За підрахунками Ганни КІВІЛЬШІ, з 70 будинків залишилося тільки 10. Руїни решти будинків розібрали. У повоєнний час з'явилися поодинокі новобудови: корпус середньої школи №1 на східній стороні майдану, а на північній - виробничий корпус міської друкарні. Щодо відновлення давніх забудов, то з цим теж не густо: два з'єднаних будинки на північній стороні (там розмістилося Кам'янець-Подільське відділення держказначейства), будинок на східній стороні, переданий Національному природному парку "Подільські Товтри". Та ще ведуться реставраційні роботи на розташованому поруч будинку №8.
Колись, у польські часи, сторони майдану називали періями та нумерували, починаючи з південної сторони, за рухом годинникової стрілки. Так, в описі міста 1700 р. південна сторона - це перша перія, західна - друга, північна - третя, східна - четверта перія. Неофіційні назви мали сторони майдану в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: Біржа, Шарлотка, Журавльовка та Суконка. Хоч назви офіційно не закріпляли, але ними користувалися всі, скажімо, поліцмейстер у звіті про діяльність міської соціал-демократичної організації за 1906 р.:
"...при появі в місті вечорами ватажків революційної організації Кирила Городецького, Михайла Мартинюка, Сергія Когутова, Сергія та Івана Ільницьких, Сергія Новосадського та Никанора Пересвєтова на тротуарах "Суконний ряд", "Журавльовка" та "Шарлотка" нібито на прогулянку сходяться з різних кінців міста групами по 3-4 чоловіки майстрові, робітники, а також переодягнені... вихованці різних навчальних закладів, з якими зазначені особи мимохідь ведуть бесіди, якщо судити з уривчастих фраз - на політичні теми. Зазначені сходки, які є підготовчою роботою до виконання планів революційної організації, завдають значну шкоду громадському спокоєві".

БІРЖА

Південну сторону майдану (колишню першу перію) називали Біржею. Адже тут біля кам'яниць багатих купців і фінансистів завжди тусувалася міська біднота в надії надибати яку-небудь роботу (своєрідна біржа праці). Тут же була стоянка "біржі" візників з важкими парокінними фаетонами.
На жаль, жодних пам'яток старовини на південній стороні ринку не збереглося: всi 14 будинків зруйновано пiд час гiтлерiвської окупацiї.

ШАРЛОТКА

Західну сторону майдану (колишню другу перію) називали Шарлоткою. Втім, були й варіанти цієї назви - Шарлоттенбург, Шарлоттибрук. Як засвідчують нотатки фотографа КОРДИША, зроблені 1865 р. (їх рукопис зберігався в архіві Олександра Прусевича), на цій стороні майдану в 1858-1864 рр. якась панна Шарлотта мала надзвичайно популярну серед кам'янецьких модниць крамницю жіночих капелюшків.
Сьогодні на колишній Шарлотці ми маємо тільки три будинки. Перші два з них - це об'єднаний №№14-16, де нині ще працює міський державний архів, а невдозі розміститься інститут соціальної реабілітації та розвитку дитини - структурний підрозділ Кам'янець-Подільського держуніверситету. №14 - це колишній житловий будинок XVI-XX ст., а №16 - це колишня міська управа (вона в 1870-х рр. перебралася сюди з ратуші). Обидва будинки є пам'ятками містобудування та архітектури місцевого значення.
Багату історію має №18 - нинішня міська друкарня, колишня католицька семінарія. Будинок зведено 1782 р. на місці раніших споруд. Семінарія тут містилася недовго - до 1793 р. Згодом будинок пристосували під губернські установи. Так, на першому поверсі з боку костелу розташовувалася губернська друкарня. Відділ архітектора та земельна комісія містилися із заходу - з боку Францисканської вулиці. На другому поверсі зі сходу та півночі розташовувалося губернське правління на чолі з віце-губернатором. У залі засідань губернського правління було встановлено подарунок Катерини ІІ - зерцало. Це була велика бронзова шкатулка (заввишки 64 см, завдовжки 54 см і завширшки 38,5 см) дуже цікавої роботи, призначена для зберігання указів. Третій поверх добудували в другій половині ХІХ ст. - над північно-західною, а в 1950-х рр. - над східною частиною будинку.
На Шарлотці в середині ХІХ ст. відомий композитор, етнограф і фольклорист Антон КОЦИПІНСЬКИЙ відкрив музичну крамницю. У Кам'янці-Подільському в нього та в його брата Йосипа вчився музики Владислав ЗАРЕМБА - композитор, піаніст, педагог, автор обробок для голосу та фортепіано популярних пісень, зокрема "Дивлюсь я на небо".

ЖУРАВЛЬОВКА

Північну сторону майдану (колишню третю перію) називали Журавльовкою. Назву дано за крамницею купця Журавльова. Зі старих будівель тут зберігся тільки один будинок (сучасний №4). Цей житловий будинок XVIII-XIX ст. облвиконком 11 грудня 1984 р. вніс до переліку пам'яток містобудування та архітектури місцевого значення. Про відновлену пам'ятку - житловий будинок XVI-XVIII ст. (№ 4а) - ми вже згадували.
Пишучи про Журавльовку, Олександр Прусевич в історичному нарисі "Кам'янець-Подільський" (1915 р.) згадує тодішній будинок №12 та його тодішнього власника - Ентеліса. Сто років тому, 13(26) грудня 1903 р., в Кам'янці-Подільському народився (напевно, в цьому самому будинку на Журавльовці) Леонід ЕНТЕЛІС, який згодом прославився як композитор, музикознавець, балетний і оперний критик, педагог. Він 1925 р. закінчив Київський музично-драматичний інститут, після чого завідував музичною частиною театру "Березіль", викладав у рідному інституті. 1927 р. Леонід Арнольдович переїхав до Ленінграда, де викладав у технікумі сценічного мистецтва, завідував кафедрою музичних дисциплін Ленінградського театрального інституту. 1941 р. добровольцем пішов на фронт, мужньо воював аж до Перемоги. У 1954-1963 рр. (до виходу на пенсію) викладав музично-теоретичні дисципліни в Ленінградському хореографічному училищі. Перу нашого земляка належить низка книг, зокрема "Сто балетних лібрето" (1971 р.), "Нотатки на нотних сторінках" (1974 р.), "Силуети композиторів ХХ ст." (1975 р.), "Зустрічі із сучасною польською музикою" (1978 р.). Помер Леонід Ентеліс у Ленінграді 2 травня 1978 р. на 75-му році життя. У рукопису залишився його переклад книги польського дослідника Людвіка ЕРХАРДТА "Балети Ігоря Стравинського".

СУКОНКА

Східну сторону майдану (колишню четверту перію) називали Суконкою або Суконним рядом. Тут у крамницях продавали готовий одяг, зокрема сукні (і поляки, і українці так називають плаття).
Ця сторона майдану теж збереглася не повністю, але набагато краще, ніж інші. 6 вересня 1979 р. будинки №8, №10 і №12 внесено під №№1631-1633 як вірменські житлові будинки XIV-XVIII ст. до Списку пам'яток архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави. Причому сучасні №10 та №12 об'єднують по два середньовічних будинки.
На колишній Суконці народилася, жила, вчилася в першій школі відома сучасна українська співачка Марина ОДОЛЬСЬКА.

СВІЖА РИБА

Майдан мав і багату внутрішню забудову, від якої збереглися тільки ратуша, міська (вірменська) криниця та житловий будинок XVIII-XX ст. (сучасний №3). Первісно він був двоповерховим. Після війни його перепланували та добудували до трьох поверхів.
Про багату структуру внутрімайданного простору свідчить і те, що 15 лютого 1900 р. міська дума ухвалила, зокрема, дати назви об'єктам всередині кварталу №35, який займав Центральний майдан. Так на мапі Старого міста з'явилися Центральний, Ламаний і Шкіряний (російською - Кожевенный) провулки та Наришкінська вулиця.
І ратуша колись не була такою одинокою. Поруч з нею стояли будинки. Разом з ратушею вони утворювали вулицю, яку називали Рибною. Адже тут, у крамничках, завжди можна було купити свіжу рибу.

АТМОСФЕРА

Коли в січні 1874 р. в Кам'янці-Подільському нарешті (після майже десятирічного будівництва) відкрили Новий міст, це мало величезне значення не тільки для міста, але й, зокрема, для Цетрального майдану Старого міста, адже звідти на Новий план перенесли базар (його розташували на місці сучасного майдану Відродження). Ось що з приводу цього писав Євтим СІЦІНСЬКИЙ в історичному описі "Кам'янець-Подільський" (1895 р.):
"...Але найважливіше, що здобуло місто при влаштуванні Нового мосту, це перенесення базарного майдану з центру Старого міста на Новий план: унаслідок цього центральна частина міста стала просторішою, чистішою, охайнішою. Раніше тут, на Центральному майдані, стояли дерев'яні крамнички-будки з різним дріб'язком, галантерейним, бакалійним та іншим товаром; у будках і на повітрі різні ремісники вели своє ремесло - шили нове, лагодили старе, бляхарі виготовляли кухлі, лійки, коробки та тут же їх продавали, мідники лудили самовари та каструлі, шевці лагодили старі чоботи, а поруч в одному чоботі стояли ті, чий чобіт латався; тут же - товчок або так звана тандита, склади різних старих речей, цілі стоси старого одягу та білизни; єврейські тандитники-лахмітники з різними "жечами" швендяли та пропонували кожному перехожому свій товар; торговки-міщанки у великих глечиках, обмотаних брудним ганчір'ям, пропонували гарячу страву; восени тут лежали на землі цілі гори кавунів, яблук, слив тощо; нарешті, тут же була стоянка "біржі" візників з важкими парокінними фаетонами. І тут тулилися "дригарі"-носильники та всякий чорноробочий люд, що шукає собі роботи. І все це вміщалося на майдані надто малих розмірів. Якщо до цього додати, що на цьому майдані, де було стільки крамничок, рундуків, маса різного люду, не було відхожого місця, а все це населення ухитрялося задовольняти свої необхідні потреби між будками з галантерейними та харчовими припасами, то можна собі уявити, що це був за майдан і яка тут була атмосфера. Усього цього тепер немає: на місці колишнього брудного базару та вонючої "тандити" тепер закладено скверик, і хоча євреї-лахмітники досі пробують перетворити це місце на свою улюблену "тандиту", незважаючи на гоніння поліцією, все ж тут відносно чисто".

* * *

Звісно, наша розповідь про Польський ринок була надто ескізною. Кожному із 70 будинків, що були на ньому, можна присвячувати якщо не окрему новелу, то, принаймні, сторінку книги...

Будзей О. Польський ринок // Подолянин, 2003. - 28 листопада.