
To the main menu | to the history page | to the articles list
Дивними легендами
сповнені наші Медобори. Бились тут люди проти "своїх" панів, мірялися
силою із Чужинцями-загарбниками. Найцікавіший переказ зберігся в людській пам'яті
про найвищу гору у Совиному яру, яку називають ніжним дівочим ім'ям - Ганнусенька.
Ось що розповідають люди з Вихватновець і Студениці.
І НАЗВАЛИ ГОРУ ГАННУСЕНЬКА
Жила в Студениці дівчина-сирота, Ганнусенькою називалася. Не мала вона ні двора, ані родини. Лиш мала красу зірниці, серце справедливе та руки робочі що очима побачить, то руками на килимі, витче. Робила по людях, з того й жила.
Любилася ткаля з бідним
хлопцем Василем, що наймитував на панському дворі.
Почули з часом студеницькі люди, що по ярах над річкою хлопці збираються. Хто
з ножем, хто з рушницею, а хто просто з колом чи довбнею. Чинять праведний суд
над панами. Лиш розвеснилося трохи, зникли деякі з села. Разом з ними і Василь.
Панські вояки хортами звивалися, щоб винюхати слід, де втікачі ховаються. Якось вистежили, що Ганнусенька ночами до лісу з торбиною ходить, на горі з Василем зустрічається, хліб передає та ще й новини переказує, що у панському дворі діється. Як наказав пан, так і зробили: вискочили з засідки, обох пов'язали і до пана припровадили. Довго катували Ганнусеньку. Не те, що слова, стогону навіть не почули. Нічого не виказав і Василь.
Тоді пан задумав хитрощами мужичу впертість збороти. Сказав Василеві, що дасть йому землі, худоби і кріпаків, до війська свого прийме, аби тільки той людей своїх виказав. Навіть з Ганнусенькою оженить! Василь повірив обіцянкам і совість свою продав. Пан же думав: аби тільки все взнати, а там турну, з своєї дороги. Моя буде Ганнусенька!
Домовилися, що за тиждень Василь усіх людей пакові до рук віддасть. Той випустив його. Але хитро так: вікно вилупили, грати вивалили, а сам наймит дверима вийшов. Аби не здогадалися, хто зрадник. Ганнусеньці мав переказати, щоб до лісу прийшла. Відтак по її слідах підуть панські вояки. Волею чи неволею, а приведе дівчина ворогів аж у табір.
Розшукав Василь своїх людей. Взнав усі стежки, якими пробиралися, про всіх людей і зброю їхню. Василеві повірили, що від пана втік, ніхто перед ним не крився.
Минув тиждень. На воротях хазяйських, де Ганнусенька робила, з'явилася очеретина. Вийшла дівчина на світанку і побачила той знак: треба вночі до лісу пробиратися, на найвищу гору.
Дуже вона боялася, але не вагалась. Цілий день збирала харчі, аби хлопцям віднести. А ввечері накинула стару гуньку, за пояс колодач застромила і тихо подалася. Не знала, бідна, що за нею цілий тиждень слуги панські назирали. На гору ступила з чистою совістю. Здибав її Василь, радий-радісінький. Шепче, аж захлинається:
- Ганнусенько моя, скоро поженимось! Буде в нас поле і худоба, будеш господинею на все село.
Як вкопана спинилася: чи не збожеволів Василь після мордування в панських льохах.
- Отямся. Василю! Де нам багатими бути, коби втекти десь далеко. ото багатство наше! Де землі візьмемо?
- Тихіше, Ганнусенько, пан землі дасть!
Аж закам'яніла:
- За що?!
- Тихіше, покажемо шлях до схованок наших, покажемо стежки.
Відскочила від парубка, як від вогню.
- Чи думаєш, що робиш? Василю! На згубу всіх віддаєш!
- Аби ми здорові були!
- Дружиною нелюда ніколи не буду!
- То будеш наймичкою!
Тишу лісу порушив голос дівчини:
- Василь виказав усіх! Рятуйтеся, люди!
Аж луна по ярах прокотилася. Парубок схопив Ганнусеньку за горло, другою рукою рот закриває, аби замовкла. А вона вихопила колодач та з розмаху в серці зрадницькім втопила.
Зашумів ліс, з-за дубів повискакували панські слуги. Хотіли схопити її. Де там! Як блискавка метнулася зі скелі. Лиш ще скрикнула на весь Сований яр:
- Василь зрадив! Рятуйтеся!
Другого дня знайшли люди Ганнусеньку на березі Студениці. Хоч побилася об каміння, а личко спокійне, ніби спить. Зібралися старі і малі жалібне весілля справляти. В барвінковий вінок, мов до шлюбу, одягли. Останню дорогу дівчині всю квітами всипали, на вишиваних рушниках у могилу спустили.
По Василеві лише вовки вили, коли тіло розтягували.
Давно то було, кажуть люди. А найвища гора в Медоборах по цей день Ганлусенькою називається.
Сис Т.
І назвали гору Ганусенька // Прапор Жовтня.