Перейти у головне меню

Л.В. Баженов
м.Кам'янець-Подільський

Історик Поділля і Волині Граф Ян Потоцький (кінець ХVІІІ - початок ХІХ ст.)

Подолянин, представник відомої польської магнатської родини в Україні Ян Потоцький, автор роману "Рукопис, знайдений в Сарагосі", що посів гідне місце в світовій класичній літературі, визнаний учений - історик, невтомний мандрівник і шукач пригод, публіцист, польський просвітитель і політичний діяч, одним словом непересічна постать кінця ХVІІІ і початку ХІХ ст. в Європейському суспільстві, - для нас, його нинішніх земляків, він виокремився як один з перших дослідників волино-подільського краю.
Ян Потоцький народився 8 березня 1761 року в фамільному помісті в с.Пиків, тепер Калинівського району на Вінниччині. Дитячі роки провів на Поділлі, навчаючись за стандартами французької освіти. В 1774 - 1778 роках він стажувався у професорів Женеви та Лозані. Далі його життєвий шлях - це суцільний калейдоскоп подій, почасти авантюристичних, які варті повістей, романів-вестернів. Наведемо тільки окремі приклади з них. Уже 1778 року Потоцький виїхав до Відня, вступив на службу вавстрійські війська і взяв участь в бойових діях у Баварії. В 1779 році він знаходиться в Сіцілії, Тунісі, учасник походу Мальтійського ордену проти піратів Середземномор'я. Далі він у "гарячих" точках Іспанії (1781), Сербії та Угорщини (1784), Голландії та Англії (1786) … Наслідком цих мандрів стали його репортажі, які хвилювали і збуджували уяву тогочасного читача, принесли йому гучну славу. В 1788 році Потоцький повертається до Варшави і від подільської шляхти обирається депутатом чотирьохрічного сейму, який шукав шляхів реформ, щоб уникнути поділу Речі Посполитої. Ян Потоцький запропонував у боротьбі проти Австрії та Росії за незалежність озброїти польських селян і створити всенародну армію. Зрозуміло, польській аристократії це було не до вподоби. 1790 року він уже в Парижі і, вступивши до лав якобінців, опинився на барикадах Великої Французької революції. В 1792 році він знову у Варшаві, у вихорі політичних подій. Розбрат у польських політичних таборах, який вів до загибелі країни, переорієнтував його світоглядні позиції на Росію. 1793 року Потоцького прийняла імператриця Катерина ІІ, здивувала його "розумінням" французьких вільнолюбних ідей. І знову він у постійних мандрах по Європі, Кавказу. У невеликих перервах час від часу повертався на Поділля, де 1798 року одружився на Констанції Потоцький. Майже чотири роки проживав у м.Тульчині. 1802 році Потоцький видав книгу "Коротка історія народу Росії", яка сподобалася самодержцю Олександру І, і він запрошує автора до Петербургу, на службу в Міністерство іноземних справа. Уже 1805 року Потоцький очолює делегацію російських вчених до Китаю, 1806 року організовує дипломатичний демарш проти наполеонівської Франції. Після підписання Тільзітського миру, Потоцький залишає державну службу і поселяється в помістях спочатку Волині, а з 1811 року постійно проживає в с.Уладові (Вінниччина), де завершує написання книги "Рукопис, знайдений у Сарагосі". Важка хвороба, неможливість вести активний спосіб життя, бути в центрі світових подій призвели до психічного розладу. 11 грудня 1815 року власноручним пострілом у голову Ян Потоцький завершив свої земні справи.
Крізь призму романтизму, героїчних, а то й дивацьких вчинків в Яні Потоцькому простежується серйозний вчений, який сформувався під впливом філософії Гольбаха та інших європейських просвітителів ХVIII ст. Потоцький захоплюється археологією, старожитностями, історією скіфів, сарматів, давніх слов'ян, Польщі, Україна і Росія. Його перу належить п'ятитомне видання "Дослідження Сарматії" (Варшава, 1789 - 1892), чотирьохтомник "Історичні та географічні матеріали про Скіфію, Сарматію і слов'ян" (Брауншвейг - Берлін, 1796), "Археологічний атлас Європейської Росії" (СПб., 1805) та інші, в яких автор обстоював тезу про автохтонність слов'ян, спільність їх життя і розвитку, визнання їх значного впливу на культуру світової цивілізації, що було викликом прихильникам норманістських теорій у поглядах на первісну і середньовічну історію корінних народів Росії та України. Уже в цих працях і особливо в "Археологічному атласі Європейської Росії" Потоцький наводить численні факти і події, описує пам'ятки давньої матеріальної та духовної культури Волині, Поділля, Брацлавщині та інших регіонів України.
Як знавець Правобережної України, Потоцький у 1806 році видрукував французькою мовою для потреб царського уряду й науковців невеликі за обсягом, але змістовні за суттю книги - нариси "Давня історія Волинської губернії". Винятковість цих видань полягає насамперед в тому, що Потоцький, чи не єдиний у польській історіографії того часу, розглядав Поділля і Волинь, як східнослов'янські землі, які мали історичну спільність з народами Росії та України і не ідеалізував панування тут Литви і Речі Посполитої. Оглядаючи минулі часи на Поділлі й Волині, автор уперше в тоді існуючій літературі, хоч і конспективно спробував систематизувати й проаналізувати археологічні пам'ятки та старожитності, як джерело вивчення, подати схематичну історію первісної доби і епохи середньовіччя та науково її осмислити. Недивлячись на значні об'єктивно зумовлені прогалини і певну тенденційність у висвітленні подій, це була чи не найперші на початку ХІХ ст. узагальнюючі праці з історії Правобережжя, які заклали офіційну точку зору на минувшину регіону, так і започаткували історико-краєзнавчі дослідження. На жаль, сьогодні названі книги Потоцького є раритетними виданнями і мало використовуються науковцями. І все ж ми повинні їм віддати належне, як першому науковому досвіду у створенні історії нашого краю, як витокам формування поділлезнавства і волинознавства.
При житті граф Ян Потоцький дістав визнання, як вчений і письменник, його було обрано дійсним членом Варшавського товариства друзів науки (з 1803), Російської академії наук (з 1806), почесним доктором Московського університету (з 1808). Проте його наукова спадщина й досі потребує уваги, глибокого історіографічного аналізу, чекає свого дослідника.