Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Перейти у головне меню

Будзей О.

Гімназія

Перша школа, що в Старому місті, 31 жовтня урочисто відзначатиме 170-річчя. Відлік її історії розпочався 1(13) січня 1833 р., коли в Кам'янці-Подільському відкрили російську чоловічу гімназію. 5 вересня 1919 р., в часи Української Народної Республіки, цю гімназію приєднали до заснованої 1918 р. української гімназії ім.Руданського. Коли 16 листопада 1920 р. Кам'янцем остаточно заволоділи більшовики, то майже одразу взялися за реформу освіти. Уже 29 грудня повітовий відділ наросвіти ухвалив всі школи в місті та повіті перетворити на 7-річні єдині трудові школи, зокрема гімназію ім.Руданського на першу єдину трудову школу. Ця школа розпочала роботу 1 вересня 1921 р. в гімназичному будинку на Соборній площі, 2 (сучасна адреса - Татарська, 14). 1936 р. перша школа стає середньою. А 1944 р. починає все з нуля: без власного приміщення (зруйноване під час війни, воно після відновлення дісталося педінституту), без старших класів. І тільки 1956 р. перша школа з 7-річної знову стає середньою. У 1953-1956 рр. для неї звели будинок, в якому школа діє донині (сучасна адреса - Польський ринок, 6). Ще дві важливі події в житті першої: 1963 р. їй надали статус спеціалізованої школи з вивчення німецької мови, 1994 р. вона стає асоційованим членом ЮНЕСКО.
Отож, погортаємо літопис найдавнішого на Поділлі навчального закладу. Сьогодні розповідь перша - про гімназію.

ВІННИЦЬКИЙ ПРОЛОГ

У Російській імперії гімназії ввели на початку ХІХ ст. Згідно із "Статутом навчальних закладів, підвідомчих університетам", який 1804 р. затвердив Олександр І, у кожному губернському місті засновувалася гімназія - безплатна та безстанова. У 1804-1814 рр. на правах Подільської гімназії діяла школа, розміщена у Вінниці та підконтрольна польській шляхті (колишнім господарям Поділля). Тільки 27 вересня 1814 р. цю школу реорганізували в Подільську губернську гімназію. Але вона і далі була польською, тож вчилися в гімназії здебільшого діти католиків. У 1814-1815 рр. тут навчався майбутній польський поет Северин ГОЩИНСЬКИЙ. У ніч на 29 листопада 1830 р. він разом із загоном повстанців напав на Бельведерський замок у Варшаві - резиденцію намісника російського царя в Польщі. Цей напад став сигналом до початку польського повстання 1830-1831 рр. Цю ж гімназію 1824 р. таємно від свого поміщика закінчив кріпак-вільнодумець Семен ОЛІЙНИЧУК. 1852 р. він помер в ув'язненні в Шліссельбурзькій фортеці.
Звісно, після польського повстання гімназію у Вінниці закрили. 13 жовтня 1832 р. Рада Харківського університету ухвалила Подільську гімназію з Вінниці перевести до Кам'янця. Відкрили її в губернському центрі 1 січня 1833 р. як Кам'янець-Подільську російську чоловічу гімназію. А у Вінниці 1832 р. відкрили повітову російську гімназію, яку 1847 р. перевели до Білої Церкви. До речі, в цій гімназії - спочатку у Вінниці, потім у Білій Церкві - вчився польський історик і лікар Юзеф РОЛЛЕ, який з 1861 р. працював у Кам'янці-Подільському.

ХОЛОДНО, ДИМНО, ЧАДНО...

Першим директором Кам'янецької гімназії став 35-річний колезький асесор Федір ТЕЛЕШОВ - вихованець Казанської гімназії та педінституту. Федір Якович був енергійним, вимогливим начальником. Однак владолюбство, безконтрольне розпоряджання майном досить суттєво псували його, як би сьогодні сказали, імідж. Утім, Телешов директорував недовго: через два роки його перевели до Кишинева.
Спочатку гімназія розміщувалася аж у трьох місцях. У колишньому (і нинішньому) будинку католицького єпископа (сучасна адреса - Францисканська, 2) були квартира директора гімназії та канцелярія, в колишніх будинках єзуїтів - квартири вчителів, у будинку Бесядовської - класи та квартира інспектора. Приміщення були тісними та старими. Так, 1835 р. директор гімназії Андрій БАТАРОВСЬКИЙ скаржився: "У всіх класах пічки старі, рами у вікнах майже зогнили, тому, як запевняють пани вчителі, взимку в класах холодно, димно, чадно".
Якщо 1833 р. у гімназії навчалося 98 учнів, то 1835 р. - вже 221, а 1839 р. - 427 чоловік.

СКРОМНИЙ І ПОКАЗНИЙ

На проблеми Кам'янецької гімназії звернув увагу сам Микола І і висловив "діяльне бажання уряду та всього світського стану бачити в цьому губернському місті споруду, достойну гідності та важливості губернської гімназії". Тож 25 червня 1837 р. - у 41-й день народження царя - заклали фундамент нового приміщення гімназії. 8 вересня 1841 р. збудований корпус освятив архієпископ Арсеній. На першому поверсі розмістилися загальні учнівські квартири, на другому - класи, на третьому жили вчителі. Споруджений у стилі класицизму, будинок ззовні був досить скромний, але водночас і показний.
1851 р. актовий зал між другим і третім поверхами перекрили - і влаштували два зали. У 1872-1873 рр. в горішньому залі обладнали Трисвятительську церкву. Щоб вона мала баню, то навіть пожертвували залізним гербом Росії, який вінчав фасад. 1913 р. гімназія на власні кошти провела в головному корпусі електричне освітлення. 1914 р. будівля постраждала під час обстрілу міста австрійськими військами.
Рівно сто років (1841-1941 рр.) будинок (сучасна адреса - Татарська, 14) вірно служив гімназії та її спадкоємиці - першій школі. Остання війна залишила від нього тільки стіни та прорізи вікон і дверей. 1948 р. будинок відбудували й віддали під головний корпус педінституту.

ДИКТАНТ ВІД МІНІСТРА

Щоб керувати закладами освіти, територію імперії поділили на навчальні округи, на чолі яких стояв попечитель. Подільська губернія (разом з Київською, Чернігівською, Волинською) входила до Київського округу, створеного 14 грудня 1832 р.
Мовою навчання в Кам'янецькій гімназії була російська. Українська мова не те що викладовою, але й окремим предметом не могла бути. Бо, згідно з циркуляром від 18 липня 1863 р., який видав міністр внутрішніх справ Росії Петро ВАЛУЄВ, "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може".
Що вже казати про навчання, коли рідну мову гімназистів намагалися витіснити навіть з побуту. Так, 12 серпня 1865 р. попечитель Київського навчального округу розпорядився, щоб не тільки в стінах гімназії, а й на квартирах учні розмовляли російською мовою. Тож не дивно, що в 1865-66 навчальному році з 150 гімназистів-католиків 25 покарали тільки за те, що в стінах гімназії мали необачність заговорити по-польськи.
Що Кам'янецька гімназія не була поза увагою держави, свідчить і те, що її відвідали аж три царі - Микола І (1842 р.), Олександр ІІ (1859 р.), Микола ІІ (1916 р.). Восени 1873 р. гімназію інспектував міністр народної освіти Росії Дмитро ТОЛСТОЙ. У п'ятому класі він сам провів диктант з російської мови, виправив учнівські роботи й оцінив кожну з них.

НАЧАЛЬНИКИ...

Серед керівників навчального закладу варто виділити Михайла ВОЩИНІНА, який з 1835 р. був інспектором гімназії, а в 1838-1848 рр. її директором. Саме при ньому збудовано новий корпус гімназії. Гуманне ставлення Михайла Ілліча до учнів було, як на ті часи, великою рідкістю. Не відгороджував він себе і від учителів, розумну пораду від них сприймав з радістю. Тоді ж (у 1835-1848 рр.) у гімназії працював викладачем, а потім інспектором випускник Харківського університету (1823 р.) Пилип МОРАЧЕВСЬКИЙ. У парі з Михайлом Іллічем це був чудовий тандем керівників. Пилип Семенович відомий також як перекладач усіх чотирьох Євангелій українською мовою (їх вдалося надрукувати вже по смерті перекладача - у 1906-1911 рр.).
Звісно, не всі директори були такими, як Вощинін. Так, у 1857-1863 рр. гімназію очолював англієць за походженням, вихованець Единбурзького університету, знавець класичних мов Яків БЯКСТЕР. Ця досить освічена, але стара і хвора людина дивилася на гімназію як на другорядну справу. Не кращим був і Петро КОЛЕНКО, який очолював гімназію у 1864-1871 рр. Повільний і в'ялий, він майже не звертав уваги на навчання та виховання, а, живучи в окремому будинку, надзвичайно рідко з'являвся в гімназії. Проте директором Петро Дмитрович був суворим, тож учні та вчителі його боялися.
З попечителів Київського навчального округу виділимо видатного хірурга Миколу ПИРОГОВА. За недовгий час кураторства (1858-1861 рр.) він немало зробив для розвитку освіти в краї, посприяв поліпшенню викладання в гімназії, встановленню нормальних стосунків між учителями та учнями, вчителями та начальниками. 2 жовтня 1859 р. Пирогов особисто представляв Олександру ІІ учителів і учнів Кам'янецької гімназії, показував її приміщення.

...І ВЧИТЕЛІ

Якими були вчителі Кам'янецької гімназії? Ось замальовки колег, зроблені Іваном МИХАЛЕВИЧЕМ: "З латинської мови один учитель був надмірно вимогливим до дітей, які навряд чи могли збагнути все розмаїття правил граматики, інший - при всій працелюбності та постійній підготовці до уроків - не дає очікуваної користі: викладаючи, вдається у філологічні тонкощі, а між тим його учні нерідко не знають елементарних речей з граматики..."
Але чимало викладачів залишили по собі добру пам'ять. Менше року працював у гімназії Іван ВЕРНАДСЬКИЙ, який 1841 р. прибув сюди після закінчення Київського університету. Але й через 40 років його згадали як одного з найкращих викладачів гімназії. Іван Васильович став відомим економістом, був професором Київського та Московського університетів. А його син Володимир прославився як один з найвидатніших природознавців ХХ ст.
У 1865-1868 рр. російську мову й словесність у Кам'янецькій гімназії викладав Павло ЖИТЕЦЬКИЙ - ще один випускник Київського університету. Пізніше Павло Гнатович став доктором російської словесності, членом-кореспондентом Петербурзької академії наук, автором першої грунтовної праці з історії фонетики української мови. Його син Гнат, який народився в Кам'янці-Подільському, був чудовим літературознавцем.
У вересні 1842 р. російську словесність і логіку в гімназії став викладати молдавський письменник і учений, майбутній почесний член Румунської академії наук Александру ХИЖДЕУ. Заскорузлість гімназичних програм явно не задовольняла Олександра Фадійовича (так його величали в гімназії), а вихід за їх рамки призвів до того, що вже через рік занадто самостійного викладача звільнили. Але вчений ще 7 років жив у місті, вів адвокатську практику. А в Кам'янецькій гімназії вчилися його сини: Микола - майбутній художник, замучений 1860 р. в Петропавлівській в'язниці за участь у студентському революційному русі, Богдан - письменник, автор "Великого етимологічного словника румунської мови".
Згадаймо добрим словом і художників, які викладали в гімназії. Це Іван ВАСЬКОВ, який звернув увагу на гімназиста Миколу БУРАЧЕКА - майбутнього пейзажиста, художника театру. Це Дмитро ЖУДІН, який свій значний талант художника передав і доньці Ользі - випускниці Маріїнської гімназії. Зовсім недовго, з вересня до грудня 1905 р., у гімназії малювання викладав В'ячеслав РОЗВАДОВСЬКИЙ, який заснував у місті художню школу для сільських дітей. Учителем чистописання та малювання у 1851-1859 рр. працював Гаврило ПОДРАМЕНЦОВ. Але не це прославило Гаврила Миколайовича, а те, що велику любов до театру передав доньці, а та як Марія САВІНА стала видатною російською актрисою.
Згадаймо і Петра ЧУЙКЕВИЧА - випускника філологічного факультету Київського університету. Саме в гімназії у Петра Омеляновича зупинявся Тарас ШЕВЧЕНКО в жовтні 1846 р. під час тижневого перебування в місті над Смотричем. І з усього багатства, зібраного Шевченком у нашому місті, залишилося тільки три народні пісні, записані саме від Чуйкевича.
Добрих слів заслуговує й згаданий уже Іван МИХАЛЕВИЧ, який 1883 р. до 50-річчя гімназії видав історичні записки про неї, які досі не втратили цінності.
Український енциклопедист Євген ОНАЦЬКИЙ 1912 р. закінчив Кам'янецьку гімназію зі срібною медаллю. Золотої не дали "через кляту математику". А зрізав хлопця "викладач Горшков, великий педант, як і належить математикові", бо не зносив Євгенової звички "при різних алгебраїчних вправах губити плюси чи мінуси". Виявляється, Онацького вчив батько майбутнього радянського адмірала Сергія ГОРШКОВА - Георгій Михайлович.

ВЧИЛИСЯ...

Згадаймо і найталановитіших гімназистів. Миколу БУРАЧЕКА, Богдана та Миколу ХИЖДЕУ, Євгена ОНАЦЬКОГО ми вже назвали. У Кам'янецькій гімназії в різні роки також училися письменники Мойсей АЛЬТМАН, Валер'ян ЗАХАРЖЕВСЬКИЙ, Лев КОТЕЛЯНСЬКИЙ, Модест ЛЕВИЦЬКИЙ, Григорій МАЧТЕТ, Юрій СМОЛИЧ, Микола ЧИРСЬКИЙ, зоолог Петро БУЧИНСЬКИЙ, народник Володимир ДЕБОГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ, військовий історик Борис ЖЕРВЕ, революціонер Володимир ЗАТОНСЬКИЙ, його брат - інженер Євген ЗАТОНСЬКИЙ (під його керівництвом у 1930-1935 рр. під Замковим мостом збудовано гідроелектростанцію), біохімік Борис ЗБАРСЬКИЙ, літературознавець Костянтин КОПЕРЖИНСЬКИЙ, головний художник Великого театру СРСР (1924-1928 рр.) Михайло КУРИЛКО, гідрогеолог Октавій ЛАНГЕ, мовознавець Борис ЛАРІН, історик Іван ЛУЧИЦЬКИЙ, відомі лікарі Юлій МАНАСЕВИЧ і Едмунд ФАРЕНГОЛЬЦ, драматург і актор Тадей РУТКОВСЬКИЙ, мистецтвознавець, архітектор Володимир СІЧИНСЬКИЙ (син видатного дослідника Поділля Євтима СІЦІНСЬКОГО), математики Микола ЧЕБОТАРЬОВ та Ілля ШТАЄРМАН, громадський діяч, один з ініціаторів створення Кам'янець-Подільського університету Олександр ШУЛЬМІНСЬКИЙ.
Що гімназія була щедра на таланти, немає нічого дивного. У ХІХ ст. на все Поділля було лише дві чоловічі гімназії - Кам'янецька та на 5 років молодша Немирівська. Тож для талановитих подоляків, які хотіли здобути середню освіту, особливого вибору не було. Але приймали не всіх. У циркулярі від 18 червня 1887 р. міністр народної освіти Іван ДЕЛЯНОВ відверто сказав: "До навчальних закладів повинні приймати тільки таких дітей, які перебувають під опікою осіб, здатних надати достатню запоруку в правильному над ними домашньому нагляді та надати їм необхідні для навчальних занять зручності. Отже, при неухильному дотриманні цього правила гімназії та прогімназії звільняться від вступу до них дітей кучерів, лакеїв, кухарів, прачок, дрібних крамарів, інших людей такого ж сорту, дітей яких, за винятком хіба що наділених незвичайними здібностями, зовсім не варто виводити із середовища, до якого вони належать".
Атестат про закінчення гімназії відкривав шлях до університету. Так, 1886 р. у Київському університеті на різних курсах вчилося 90 випускників нашої гімназії. Цікавий розподіл кам'янчан по факультетах: історико-філологічний - 1, фізико-математичний - 11, юридичний - 35, медичний - 43.

...І РОЗВАЖАЛИСЯ

А щоб відчути дух гімназії, надамо слово Юрію СМОЛИЧУ (навчався в 1911-1913 рр.):
"Я вчився в чотирьох гімназіях: у Білій Церкві, Глухові, Кам'янці-Подільському та Жмеринці, і лише в Кам'янці, що тих років був губерніальним містом, вчилися в гімназії діти віце-губернатора, поліцмейстера та вищого губернського чиновництва - місцева аристократія. І поряд з ними - в незначній, певна річ, кількості - вчилися діти заможнішого селянства, різночинців та висококваліфікованих робітників. Обидві ці групи були, звичайно, пов'язані в один гурт своєрідними узами гімназичного братства: воно виявлялося в примітивний спосіб у взаємопідказуванні на уроках, у покриванні винних у чомусь перед начальством, у безжалісному каранні донощиків ("навуходоносорів"), з якого б кола він не походив; нарешті, в загальній участі у бійках, коли йшли "стінкою" клас проти класу або гімназія проти технічного чи комерційного училища, особливо ж семінаристів чи кадетів. Тут діяли несхитні закони гімназичного братерства. Але глибше це "братерство" не йшло, і міцні сув'язі між аристократичними та демократичними групами не в'язались. Навпаки, існувала інколи прихована, інколи одверта неприязнь, що підчас сягала справжнього антогонізму. І от, коли бійка виникала в межах одного класу між "верхами" та "низами", ми, середній прошарок, завжди приставали до "низів" і ніколи до аристократичної верхівки...
Перший раз я побачив футбольний м'яч, коли вчився в перших класах у Кам'янець-Подільській гімназії. Викладач гімнастики, прихильник модерних віянь у фізичному вихованні... приніс колись на заняття великий шкіряний м'яч (до того ми знали тільки гумові маленькі м'ячики заводу "Треугольник"), вишикував нас, хлопчиків, у коло і наказав штовхати м'яча ногами, не сходячи з місця. Звалося це - "грати у футбол". Нам така забавка дуже сподобалась, ми залюбки ходили на уроки гімнастики, щоб "футболити". Та бити підйомом ми не вміли, гатили носком - підметки відривались, черевики "скалили зуби", і в батьків це викликало справедливе обурення. На другий рік "грання у футбол" - на ухвалу батьківського комітету гімназії - було заборонене".
А найвеселіше в гімназії було 30 січня (в храмовий день її церкви), коли на традиційний бал запрошували старшокласниць державної Маріїнської гімназії та приватної гімназії Славутинської...

Будзей О. Гімназія // Подолянин, 2003. - 24 жовтня.