Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

Карма Кармалюка

Опубліковано в "Науці в Сибіру", 1997, № 11

Читачі вправі поморщитися, побачивши цього заголовка. Звичайно, він поганий - якась поверхнева гра слів, плеонастичне брязкання випадкове співзвуч, що збіглися... Але спокуса зупинитися саме на цьому неглибокому каламбурі підсилюється в міру знайомства з життям Устима Кармалюка, що народилося 210 років тому, 10 березня 1787.

Громов ударом долі, що грозили розплатою за всі діяння, бувало для будь-якого поміщика Подільської губернії поява Кармалюка з ватагою. Легендарний месник, український Робін Гуд, присягнувши не проливати кров і не загубила ні однієї душі, відновлював справедливість експропріаціями і роздачею панського добра біднякам.

Епітет "легендарний" варто розуміти в буквальному значенні. Ще при житті про Кармалюка складали легенди і пісні, а обсяг художніх творів про нього в десятки разів перевершує обсяг документальних джерел - це незважаючи на те, що його повстанська діяльність тривала двадцять із зайвим років, охопила крім Подільської губернії частина Київщини і Бессарабії, що в русі взяло участь близько 20 тисяч чоловік, що уряд змушений було в 1833 створити спеціальну Галузинецьку комісію для координації каральних мір - став бути, документів було неабияке. Великі добутки про Кармалюка залишили кращі представники української літератури - Марко Вовчок*, Михайло Старицький, Степан Васильченко, Василь Кучері. Харківському композитору Валентинові Костенко належить опера "Кармелюк" (прізвище писалося і через "а", і через "е"). Фольклорні добутки про народний героя збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко. Народна поголоска приписує цьому шляхетному розбійнику авторство ряду пісень (у деяких випадках це, видимо, дійсно так, хоча найвідоміша, "За Сибіром сонце сходить", складена, усупереч поголосці, усе-таки не їм).

У результаті образ Кармалюка як історичної особистості вже неможливо відокремити від легенд і переказів. До того ж багатьом авторам не терпілось прикрасити цей образ на свій лад. Так, біограф знаменитого бунтаря Володимир Канівець у книзі, що вийшла в 1965 у серії "Життя чудових людей", намагався, плутаючи у фактах, зрушити дезертирство свого персонажа з 1813 на весну 1812 року (коли поміщик тільки здав непокірливого кріпака в солдати). Мотиви письменника, відомого своєю прихильністю політичній кон'юнктурі, зрозумілі: не може народний герой дезертирувати, коли йде Вітчизняна війна. Але в тім й справа, що для українських селян ця війна не була вітчизняною. Польські поміщики (а в Поділля більшість поміщиків було поляками), позбавлені державності, орієнтувалися на Наполеона, що створив Варшавське герцогство - маріонеткове, але все-таки якась подоба своєї держави. А для кріпаків що польський пан, що російська влада були однаково ворожі. (Аналогічна ситуація була і в другу світову війну, коли бійці Української повстанської армії, неправильно називані бандерівцями - Степан Бандера в цей час сидів у Заксенхаузені і керувати ними ніяк не міг,- боролися і проти гітлерівців, і - пізніше - проти більшовиків. Але їхня участь в антифашистській боротьбі радянська історіографія замовчувала).
Продовжуючи традиції запорожців і гайдамак, Кармалюк відстоював, за словами етнографа С. Максимова, "з енергією, послідовністю і шляхетністю козачу волю і частку від панського сваволі". Селяни приходили до нього зі скаргами на поміщика - і він виїжджав "по виклику".

Його неодноразово заарештовували, але всякий раз він біг - те з-під конвою, за допомогою соратника, переодягненого генералом (можливо, легенда), те з неприступної тюремної вежі Кам'янець-Подільської міцності, що коштує на обриві, прямо над бурхливою рікою Смотричем (історичний факт). Чотири рази його засилали на каторгу в Сибір. Імовірно, переказ про його запеклу втечу з Нерчинських рудників не відповідає дійсності: коли в 1818 його заслали в Забайкаллє, він біг з етапу, ще у Вятській губернії, а наступні посилання були в Тобольськ. Настільки ж легендарним здається і повідомлення, що під час одного з утеч він, через брак човна, переправився через ріку Урал на воротах. Але ці легенди широко існували, їх із замилуванням повторювали у всіх сибірських острогах. Про це згадує, зокрема, петрашевець Ахшарумов.

У 1825, після етапу, що тривав більше року, Кармалюк з Тобольскої каторжної в'язниці потрапив у Ялуторовськ: на тамтешньому винокурному заводі був потрібний фахівець, а де ж таких фахівців шукати, як не серед українців. Незабаром біг, був схоплений і поміщений у набагато гірші умови, уже на мідеплавильний завод. Утеча звідси - один із самих знаменитих документованих випадків. Восени, під час нічної бури, Кармалюк виламав ґрати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довге полотнище. До кінця прив'язав камінь і закидав за частокіл в'язниці. По цьому висячому мосту, прямо з вікна за огорожу один за одним перебралися усі в'язні - ранком камера була порожня. Через кілька місяців поміщики знову тремтіли у своїх садибах.

У 1828 - знову піймання, знову Сибір (Боровлянський скляний завод у Тобольскії губернії), знову втеча. …

Ніяка людина, виконуючи волю долі, сама від долі не вільна. Кармалюка, так само, як і багатьох інших, як його "колегу", легендарного опришку Олексу Довбуша, доля наздогнала при зустрічі з жінкою. Одні пишуть, що вона була його коханкою, інші - що в її хаті повинна була відбутися конспіративна зустріч Кармалюка з кимсь із товаришів. Чи було це жіноче підступництво, чи господарка була підкуплена, чи просто залякана - думки теж розходяться. Кармалюк ступнув за поріг і був відразу застрелений: у сінях була шляхтянська засідка.
Стріляли, говорить переказ, не кулею, а ґудзиком - тільки так можна убити "характерника", тобто чаклуна, якимсь вважали отамана. Існує і переказ, начебто від карми не пішли й убивці, який нібито заслали в Сибір: ніхто не доручав їм убивати Кармалюка. Насправді ж вони були нагороджені Миколою I.

От така карма.

* У її "казці" "Кармелюк" особливо почувається мотив долі. Власне, нічого казкового в цьому добутку ні, хіба, що загальна стилістика, але ніякого чарівництва. Зате дуже чітко відчувається подих якоїсь могутньої сили, що змушує юнака з досить заможної родини кинути господарство, молоду дружину, дитину і почати боротьбу за справедливість - не заради себе, заради інших пригноблених і знедолених…