Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей
"День", 6 липня 2005 р.
Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА, спеціально для "Дня"
Минулого уїк-енду в невеликому, мальовничому містечку Кам'янець-Подільський,
розташованому за 102 км від Хмельницького відбулися "Дні вірменської культури".
До Кам'янця з'їхалася досить численна вірменська громада з усієї України, а
також Посол Вірмени в Україні Армен Хачатрян, Голова Української Єпархії Вірменської
Апостольської Церкви архієпископ Григоріс Буніатян, перший віце-президент Спілки
вірменів України Ашот Аванесян і багато інших почесних гостей, яких привітно
зустрів мер міста Олександр Мазурчак.
Нагод для зустрічі було безліч. По-перше, Спілка вірменів України
святкує своє 4-річчя. По-друге, в недавно відкритий у міській Ратуші "Музей
грошей і Магдебурзького права" пан Посол подарував дві монети: на згадку
про землетрус у Вірменії 1988 р. та пам'яті героя вірменського етносу Давида
Сасунського. По-третє, мер урочисто заявив, що почалося відродження колись найбільшого
в Кам'янці вірменського храму, підірваного в 1930-ті роки. Це було непросто,
як зазначив мер, оскільки донедавна у вцілілій дзвіниці розташовувалася українська
православна церква. Але тепер в архівах знайдені креслення, очищена від сміття
територія, розкопані підземелля церкви, приведений у порядок вірменський квартал.
Навіть поставлений й освячений поряд із руїнами храму Хач Кар (Хрест Камінь),
присвячений 90-річчю геноциду вірменів 1915 року. А подібні пам'ятні знаки ставлять
лише у виняткових випадках: вони зроблені, як правило, руками кращих майстрів,
і їхній орнамент ніколи не повторюється, хоча сьогодні їх існують десятки тисяч.
Хач Кари стоять і в багатьох містах України, де є великі вірменські громади
та де почалося відродження духовного життя цієї стародавньої нації, що почала
переселятися до нас ще за часів Київської Русі - у Львові, в Криму, Одесі, Харкові
та багатьох інших містах.
Що ж спонукало вірменів переселятися на українські території? Відповідь треба
шукати в історії, в тих часах, коли Вірменія була завойована арабами та турками-сельджуками.
І якщо перші вірменські колонії з'явилися в північному Причорномор'ї в стародавніх
торгових центрах, то внаслідок антивірменської політики Візантії в XI ст. переселення
тривало вже на Поділлі в такі міста: Кам'янець-Подільський, Могилів-Подільський,
Жванець, Калюс, Сатанів. Уже в XIII-XVIII ст. на західноукраїнських землях існували
20 вірменських поселень. Перші відомості про вірменську громаду в Кам'янці-Подільському
з'явилися наприкінці XIV ст. Протягом наступних чотирьох століть вірменська
громада Кам'янця залишалася найбільшою не тільки в Україні, а й у всій середньовічній
Європі: на території міста завбільшки в 120 гектарів проживала третина всіх
вірменів, які переселилися в Україну. Вже в 1775 році тут нараховувалося 1800
осіб. Для тих часів це величезна цифра.
Після
великих військових заслуг міста-фортеці, Кам'янець у 1432 році став королівським
містом, а трохи пізніше - центром Подільського воєводства Польського королівства.
А в світі про Кам'янець-Подільський мандрує слава як про "східний редут
європейської цивілізації": через нього з Києва пролягав шлях на Балкани.
Слід зауважити, що до цього часу Кам'янець уже володів магдебурзьким правом,
також користувалися правом самоврядування українська, вірменська та литовсько-польська
громади. Вірмени успішно торгували й тому в 1374 році отримали купецький привілей,
а в 1398 - церковну (в селі Кубачівка вірменська церква вже діяла з 1575 року.
Також вірменські церкви були в містах Жванець і Студенець). У 1496 році подільським
вірменам дозволили чинити суд, згідно з вірменськими законами та через свого
війта. Кам'янець завжди був на рубежі християнського та мусульманського світу,
сучасники називали його "оплотом християнства". Водночас це місто
було важливим посередником у торгівлі Європи з Азією і само мало славу великого
ремісничого центру. Кам'янецькі вірмени домінували у зовнішній торгівлі, насамперед
зі Сходом, бо отримували пільги в торгівлі від польських королів, молдавських
керівників і турецьких султанів. У XVII столітті місто вельми змінилося. Почалося
бурхливе будівництво: Кам'янець нараховував 11 православних церков, 9 римсько-католицьких
і 4 вірменські храми, в старій фортеці постійно знаходився великий військовий
гарнізон. У цьому будівельному бумі особливо вирізнилася вірменська громада:
саме їм належить заслуга будівництва відмінних доріг, добротних і чудових архітектурних
споруд - Георгіївського храму, храму Діви
Марії, Вірменського колодязя, Судового
вірменського дому та Вірменського торгового
дому, одного з найбільших пам'ятників міста - храму
св. Миколи. Кам'янецькі вірмени також займалися і внутрішньою торгівлею:
на початку XVII ст. у місті існували 4 вірменські цехи. Крім цього, чимало кам'янецьких
вірменів перебували на королівській службі: перекладачами, дипломатами, збирачами
податків. У Кам'янці існував вірменський магістрат, вірменська школа, жили і
працювали письменники й історики: автор відомої "Кам'янецької хроніки"
Тер Ованес, автори "Історії Хотинської війни" Ованес і Степанас та
багато інших. Сьогодні ж тут офіційно проживають близько 60 сімей, а точніше
1200 - по всій Хмельницькій області.
"Дні вірменської культури" в Кам'янці-Подільському влада міста хоче перетворити на щорічне традиційне свято (мер міста розповів, що на щорічному фестивалі культур, вірменська громада найактивніша та найдружніша). Тому Посол Вірменії в Україні пан Хачатрян повідомив, що до кінця місяця офіційно назвуть місто-побратим Кам'янцю у Вірменії. Поки що він не назвав його, але натякнув, що це буде найдавніше та найунікальніше місто. Не менш унікальний за "місто-диво" Кам'янець. Один день вірменської культури в Кам'янці-Подільському зміг вмістити в себе безліч подій: Св. Літургію на території зруйнованої вірменської церкви та покладання квітів до пам'ятника загиблих у Великій Вітчизняній війні, серед яких багато вірменів-подільчан, концерт камерної, фольклорної музики, молодіжного ансамблю пісні і танцю "Айренік" і експозицію дитячого малюнка під відкритим небом, фотовиставки Спілки вірменів України, виставки предметів давньовірменського начиння, демонстрацію вірменської кухні і народні гуляння зі святковим банкетом, який вінчав величезний торт із українським і вірменським прапорами з найсмачнішого крему, та феєрверк. До речі, столи накривали просто на Ратушній площі, яка перетворилася на один день на "вірменський дворик", і до свята змогли прилучитися не лише жителі та гості міста, а й численні туристи з Польщі і навіть з Америки.