Євреї

Сьогодні, коли величезну історичну несправедливість щодо однієї з найчисленніших в Європі націй - української - вдалося вправити шляхом вільного самовизначення народу, спостерігається значне зростання національної самосвідомості. У центрі уваги суспільного життя опиняються головні права та свободи особистості, пріоритет прав людини, питання самовизначення малочисельних народів та національних меншин. Одне з важливих місць у цьому процесі належить дослідженню стосунків євреїв з іншими етнічними групами, що проживали в Україні, й, особливо, з євреями. Адже життя євреїв мало складні й трагічні сторінки.

Перші спроби євреїв осісти в Кам'янці датуються ХV ст. Зокрема, під 1447 роком маємо розпорядження міського старости П. Цемержинського про заборону їм проживати в місті більше трьох днів. Проте в кінці століття представники єврейського етносу добилися бажаного. 15 березня 1589 р. вони отримали дозвіл поселитися під польську юрисдикцію.

У ХVІІ ст. поляки покровительствували прибульцям, дозволяючи їм під час селянських повстань переховуватися за стінами замку, що викликало невдоволення городян. Тому вже у 1654 р. король відмінив цей привілей. Після повернення Кам'янця до Польщі, у 1699 р. євреям було заборонено селитися в місті на підставі того, що вони нібито займалися тут шпигунством і торгували "живим товаром" на користь Туреччини. У 1712 р. кам'янецький магістрат, затверджуючи статут цехів металічних виробів, ставив умову, щоб "у місті не жили євреї-партачі". Через 13 років польський король своєю грамотою вкотре заборонив євреям проживати і торгувати у Кам'янці. Незважаючи на подібні заходи, єврейська громада не втратила своїх позицій. У 1553 і 1665 рр. прийнято акти, за якими на випадок відмови кам'янчанина-християнина від відкупу збору міських податків, що йшли на утримання фортеці (замкова повинність), таку вакансію могли зайняти євреї. Останні максимально скористалися цим правом, здіймаючи високі збори з міщан. Їх зловживання набрали великого розголосу і викликали відповідний осуд. У 1750 р. король Август ІІІ розпорядився, аби євреї залишили Кам'янець протягом 24 годин, а всі їхні будинки були передані кам'янецькій громаді, синагогу належало зруйнувати.

Після приєднання Кам'янця-По-дільського до Росії табу на поселення євреїв знято. Вже у 1892 р. вони становили 32 % (13714 осіб) всього населення міста, у 1910 р. - 48,4 % (22279 осіб).

Трагічні події Української революції 1917-1920 рр. значною мірою позначилися на життєдіяльності багатостраждальної єврейської громади Кам'янця, чисельність якої впродовж наступних шести років скоротилася до 13450 чоловік.

Кам'янецька єврейська громадська Рада, до якої входили представники міст Кам'янця-Подільського, Бару, містечок Шепетівка, Ярмолинці, Станіславчик, Городок, Купин, Волковинці, Теофіполь, стала консолідуючою силою місцевого єврейства. Вона, як найбільш чисельна на визволеній території України, вирішила скликати Всеукраїнський з'їзд громадських Рад. Однак погромництво, "караючий меч" революції, який часто був у руках комісарів-єреїв, стали на заваді здійсненню цієї та ряду інших ідей і задумів.

Після того, як 7 червня 1919 р. у місті відновилася влада органів Директорії, було знято заборону на функціонування різних політичних, громадських організацій. Відновила роботу і міська дума. На одному зі своїх перших засідань, яке відбулось 14 червня 1919 р., гласні Вольфман і Крайз наголосили, що протягом десяти днів тероризується єврейське населення, і через це гласні-євреї мають намір вийти з думи. Тоді гласний Гриб поправив колег, вказавши, що така обстановка зберігається у місті протягом шести тижнів і пов'язана з діяльністю єврейського ревкому. На цю репліку гласний Шпуз відреагував так: "Це був не наш ревком. Ми його не вибирали. Це були пришельці-самозванці… На євреїв наклали контрибуцію, забирали будинки, обстановку, закривали магазини. Ми всі були проти них..."

Що стосується подій у Кам'янці-Подільському, то, за твердженням С. Гольдельмана, "… погром дійсно був, але зроблений майже виключно місцевим християнським міщанством, головно російським і польським населенням передмість. Погром був по-старому, царському, чорносотенному рецепту. Вбивства з боку козаків були лише у момент захоплення міста, а тут же місцеві чорносотенці, користуючись страшним переляком жидівського населення, підготовленого попередньою агітацією щодо можливости повальної різні, почистили жидівські помешкання, не зустрічаючи навіть протесту грабованих."

У наведеному сюжеті не вистачає кількох штрихів. Перед тим, як 3 червня 1919 р. залишити місто перший раз, ревком випустив із в'язниці понад 100 кримінальних елементів, які, за твердженням військового міністра УНР Сиротенка, переодягнувшись у військову форму, творили злочинства, вбивства, грабунки, тероризували населення. На 16 червня половину грабіжників було заарештовано.
Побоюючись погрому, значна частина єврейської молоді Кам'янця залишила його разом із відступаючими більшовицькими військами, направляючись на Китайгород і Мукшу. Згодом більшість їх, в силу різних причин, почали повертатись додому. "…Селянство, приймаючи їх за більшовиків, або за людей, які працювали з більшовиками, по дорозі ловить їх і розстрілює".

Ставши об'єктом геноциду, єврейське населення чекало порятунку і захисту від влади.
27 червня 1919 р. Рада Кам'янець-Подільської єврейської общини висловилася "за негайне відновлення національно-персональної автономії, негайне припинення погромної антиєврейської хвилі, строге покарання вбивць і грабіжників, компенсації пограбованому єврейському населенню".

У липні 1919 р. трудова група Кам'янець-Подільської єврейської громадської Ради прийняла декларацію, в якій поставила вимогу, "щоб уряд рішуче і до кінця продовжував боротьбу з темними і провокаторськими елементами, котрі беруть пряму і безпосередню участь у кривавих єврейських погромах на Україні". При цьому підкреслювалося, що "єврейські трудові маси разом із українським трудовим народом будуть боротися за самостійну та незалежну УНР".

17 липня 1919 р. у Кам'янці-Подільському С. Петлюра прийняв делегацію від місцевої єврейської общини, яка була стурбована продовженням погромницької хвилі. Відповідаючи на поставлені запитання, Головний Отаман сказав, що "протиєврейські виступи є результатом роздратування, викликаного провокацією… Козаки, котрі грабують, з людей військових перетворюються в простих бандитів… Я буду вимагати від державних інспекторів і військового начальства, щоб вони вживали самих рішучих заходів у боротьбі з погромами… З провокацією я буду боротися як з погляду державного, так і… військового".

Останні слова не були пустою обіцянкою. Зокрема, під час відступу армії УНР державні інспектори не допустили погром у Кам'янці-Подільському. А 19 серпня 1919 р. Міністр юстиції звернувся до Особливої слідчої комісії з пропозицією розслідувати попередній погром у місті.

Відновлення української влади на території Поділля сприяло пожвавленню національно-культурного життя єврейської громади, яке при більшовиках занепадало. Приміром, 27 червня 1919 р. голова Кам'янецької Ради єврейської громади Зальцман відзначив, що єврейська соціалістична Рада у Кам'янці-Подільському, створена організаціями єврейських соціалістичних партій при попередньому режимові, розпустила єврейські культурні установи, в т. ч. школи".

Влітку 1919 р. у Кам'янці розгорнули свою роботу єврейське культурно-освітнє товариство "Тарбут", а також культур-ліга, при якій сформувалася самодіяльна акторська трупа. Драматична секція при сіоністській організації "Гатхіо" влаштувала вечірку-концерт на користь бідних.

У міському Народному будинку відбулися 10 концертів єврейської музики. Драматичні вистави єврейською мовою давали кам'янецькі аматори, театральна організація "Газемір".

Функціонували єврейські школи, вечірні курси "Шеуре-Ерев". На прохання єврейської громади місцева влада ухвалила рішення про відкриття єврейської гімназії. На утримання і ремонт єврейських початкових шкіл комітет Головноуповноваженого міністра УНР І. Огієнка виділив 670 тис. грн.

У кам'янецькому видавничому товаристві "Дністер" 1920 року вийшов з друку історичний нарис І. Іванова "Холдеї".

Олександр ЗАВАЛЬНЮК, кандидат історичних наук, доцент педуніверситету.
Олександр КОМАРНИЦЬКИЙ, історик-краєзнавець.