Екскурсія
"Край переказів та легенд"

Любов до рідного краю у кожної людини бере свій початок від маминої пісні над колискою та глибокого знання нею історії того куточка рідної землі, де вона проживає, його минулого.

Саме вивченню історії рідного краю, ознайомленню з рослинним світом, чарівними куточками незайманої природи присвячено даний туристичний похід у пущу відлюдника Сірий камінь.

Ранком, коли ще сонце не набрало сили, від бази відпочинку, яка знаходиться у мальовничому місці біля села Романівка, ми вирушаємо в дорогу. База відпочинку побудована з ініціативи керівника закупнянського кар'єру Івана Тимофійовича Ткача. На даній базі кожного року під час літніх канікул оздоровляється учнівська молодь, навіть приїздять з інших районів області і висловлюють своє захоплення і щиру вдячність тим, хто створив це диво.

Незмінним провідником по туристських стежках є Володимир Сергійович Лукавий - директор бази відпочинку, людина неординарна, знавець та охоронець рослинного й тваринного світу рідного краю, закоханий в його історію.

Наш маршрут проходить біля мовчазного і загадкового урочища "Дівич", "Дівич-поле", "Дівич-гора" - таку назву дали йому наші предки ще у сиву давнину. Є відомості, що на вершині ще у XII ст. був збудований дівочий монастир. Тоді ж виникає Сатаново-Слобідський монастир.

В стінах монастирів переписувалися книги, велись літописи, сюди переносилися з Києва зародки книжкової культури.

За народною легендою, дізналися про монастир турки і вирішили приступом здобути його. Хоробро билися з ворогами захисники, та сили були не рівні. Полягла хоробра дружина від стріл летючих і ятаганів гострих яничарських. Увірвалися розлючені бусурмани в середину, прагнучи крові гарячої, скарбів незліченних та ясиру багатого. Тоді захиталася земля, розверзлася гора - і зник монастир з усіма нападниками та красунями-монахинями безслідно...

Вершину поля вінчає велична стара забута могила. Вона насипана, має форму кола, висотою до трьох метрів, діаметром до восьми. На могилі масивний древній кам'яний хрест з майже стертим часом написом.

Після багаторічних численних спроб вдалося прочитати напис: "1684 месяца июня преставилась благ__ раба Божия Анютия Пентьковская. Се крест сооружен рабом Божиим Псковским 1818".

Залишається розгадати, хто така Анютія, чому поховання таке велике, монументальне? Чи може це могила ігумені, красуні Оксани, яка за іншою легендою, вирвавшись із рук нападників, стрибнула з високої кручі у бурхливі води Збруча, вибравши смерть замість ганьби?

З правої сторони маршруту нас оточує вільховий ліс, який стоїть на трясовині, а біля нього у формі кола, оточене могутніми насипними валами, знаходиться давньослов'янське городище - святилище Звенигород, яке існувало аж до XIII ст. Біля городища з товщі землі б'є потужне джерело чистої цілющої води. Тут можна перепочити. Могутньою стіною піднімається гора Звенигора, а поруч на 15-гектарній площі існувало легендарне місто Звенигород, стерте з лиця землі монголо-татарами.

За легендою, як і "Дівич", місто зникло під товщею землі. І якщо на рахманівський Великдень прикласти вухо до землі, то можна почути дзвони, які скликають віруючих до церкви.

Тепер тут ліс і лише в шумі дерев можна почути легенди і перекази про мужність і доблесть наших предків.

Нас веде дорога все далі і далі у ліси, через 10-15 метрів шлях перетинають джерела, які живлять водою Збруч.

Тихо несе свої води ріка до Дністра. Цікава історія річки. Довжина її 247 км, ширина в нижній течії 18-20 м. Походить назва від слова "збруч", що означає болото. Місцеве населення називає болота, з яких витікає річка, збручами.

По всій довжині вона є межею між Тернопільською та Хмельницькою областями. Береги річки заселені ще в період кам'яної доби. Про це свідчать численні археологічні знахідки: монети часів римського імператора Гордіана, карбовані у Фракії, кам'яні знаряддя праці, кістки давно вимерлих тварин тощо. Колись річка була повноводною і судноплавною.

Нижче Сатанова, біля гори Лазавецької, виявлено велику пристань. Знайдені римські монети свідчать про розвиток слов'яно-римської торгівлі. У IX-XI ст. Дністер разом з своєю лівою притокою Збруч стає великою водною артерією Київської Русі, по якій проходив знаменитий шлях "Из варяг у греки". У XIV-XV ст. вздовж річки Збруч проходила одна з ліній оборони від турецько-татарських набігів. На її лівому високому березі будуються фортеці: у Чорнокозинцях, Сатанові, Гусятині, Збрижу.

Після першого поділу Польщі у 1772 році Австрія захопила частину території Галичини і Західне Поділля, і по Збручу пролягала межа її нових, щойно загарбаних територій. Австрійська влада перейменувала Збруч на Підгірці. За вживання старої назви було встановлено немалий штраф - 25 золотих римських.

Важко перерахувати рослини, які зустрічаються тут. Спостерігається ряд реліктів міжльодовикових та льодовикових епох (бруслина мала, хвощ великий, молочай багатоколірний, осока біла, осока низька, ружвиця). Зустрічається гігантська рослина мати-й-мачуха з діаметром листка до 50 см. П'янить запахом м'ята та материнка.

Царство квітів, море запахів і чисте, чисте повітря! Ним не дихаєш, його п'єш, як джерельну, цілющу воду. А на крутих схилах поміж скелями та чагарниками криється таємничий фетіш українських народних переказів - ясенець білий, цінна лікарська реліктова рослина.

Дорога повертає праворуч і йде круто вгору. А на самій вершині, у товщі гори, видніються штольні. Тут у 60-х роках механізованим способом добували будівельний камінь-вапняк у вигляді блоків. Зараз тут пустка, добувають камінь лише окремі підприємці і випалюють з нього вапно.

Через кладку перебираємось на протилежну сторону річки. На шляху зустрічається потужне джерело, прикрашене кам'яною скульптурою людини.

Далі стежина йде круто вгору. Важко долати такий стрімкий підйом, але ми вже на самій вершині. Ще здалеку посеред лісу видніється велика скеля.

Дуже давно, може років двісті тому, а то й більше, самітню скелю серед лісової пущі облюбував собі відлюдник. Був він з багатого роду, але на знак протесту проти несправедливості покинув суєту мирську і відійшов від світу. Живився він лісовими плодами, корінням, збирав гриби. Рідко яка людина заходила в пустельню. Хіба що поранений опришок прибував за цілющим зіллям чи зайшлий бортник ділився добутим медом, та ще напував хворих водою з таємничого джерела. У скелі відлюдник видовбав келію. Спав на кам'яному ліжку з кам'яною подушкою. Помер, однак, не власною смертю. Темної ночі його вбили. Такою була помста класу, котрим він знехтував. Поховали відлюдника поряд з печерою у великій кам'яній ніші.

Перед входом у печеру величезний кам'яний хрест, прикрашений квітами. Заквітчана і сама печера. На кам'яному ліжку відлюдника багато іконок, образів, принесених сюди віруючими. Мимоволі схиляєш голову перед силою духу, силою волі цієї невідомої людини, яка в цьому кам'яному громадді видовбала келію і тривалий час жила так далеко від мирської суєти.

В зеленій гущавині лісу заховалася печера "Перлина" - чудо природи.

Поруч оповита легендами гора Богут (Богот), висота якої 414 метрів над рівнем моря. Далі не набагато нижча Соколина скеля і безкінечне лісове царство.

Який же прекрасний ти, рідний краю, краю переказів і легенд!

Король П.В.,
провідний спеціаліст відділу рекреації НПП "Подільські Товтри"