О.К.Нікітін
ЕКСКУРСІЯ
ПО БУДИНКУ НПП "ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ"
ЗА АДРЕСОЮ ПЛОЩА ПОЛЬСЬКИЙ РИНОК, 6.
"Кам'янець - місто Поділля,
дивним ділом природи поставлене на високій скалі на взір незвиклої гори, укріплене
стрімкою й глибокою, але гарною долиною й річкою й разом неприступними зо всіх
боків скелями, побудоване Константином і Георгієм Коріатовичами, князями Подільськими,
а після смерти їх приєднане до Польської держави, заселене з початку родимими
русько-українцями, потім Поляками й Німцями (германцями), нарешті, вірменами;
через таку різноманітність в звичаях розділене на три національні частини викликало
недовір'я начальників, і вони, боячись, аби мешканці, опираючись на природні
укріплення міста, не збунтуватися, побудували на протилежному боці, запобігаючи
очевидній небезпеці, два замки - старий та новий. Але ці замки, не маючи достатнє
гарнізону, не змогли противитися силі Турок і таким чином разом з містом здалися,
і тоді турки увійшли 29 серпня 1672
р."
Такий надпис про Кам'янець дійшов до нас з плану
К.Томашевича 1672 року.
Місто Кам'янець-Подільський славний своєю історією. Він бачив і давньоруських князів, литовських князів Коріатовичів, польських королів, турецького султана та російських царів. В своєму статусі Кам'янець був королівським містом, центром Подільської губернії та обласним центром до 1940 року. Небагато міст можуть похвалитися такою історією. В середньовіччя - Кам'янець відігравав велику роль як військове і торгове місто, маючи лише в конкурентах славне місто Львів і втратив свої позиції лише після завоювання його турками у 1672 року як торговий центр. На даний час в Кам'янці налічується понад 200 історико-архітектурних пам'яток і кожна з них має свою незабутню історію. Тому ми і розпочали цю екскурсію з історії про заснування міста та розвитку і еволюції площі Польський ринок та історії сучасного приміщення НПП "Подільські Товтри".
Незважаючи на багаточисленні дослідження з історії середньовічного Кам'янця-Подільського протягом ХІХ-ХХ ст., його першопочатки залишаються дискусійними і сьогодні. В українській історіографії з приводу цієї проблеми сформувалося дві точки зору. Одна з них, яку відстоює Я.Р.Дашкевич, зводиться до того, що започаткування міста слід відносити до 60-х років XIV ст., коли Поділля потрапляє під владу Литви. Підставою для цієї думки служить Західноруський літопис.
Інша точка зору, прихильниками якої
виступають С.О.Плетньова, С.К.Гуменюк, І.С.Винокур,
М.Б.Петров та інші дослідники,
зводиться до того, що час виникнення Кам'янця необхідно пов'язувати з другою
половиною XII - початком XIII ст. В основі цієї точки зору - свідчення Галицько-волинського
літопису під 1228 p. та конкретні археологічні матеріали з території Старого
міста Кам'янця-Подільського.
Кам'янець ХІІ-ХІІІ ст., як свідчать археологічні матеріали, складався з кремля
(дитинця), посаду й приміських околиць. Дитинець розташовувався на високому
мисі з південно-західного боку Старого міста. Він займав площу близько 1 га,
мав наближену до трикутника форму і піднімався на висоту 38 м над рівнем Смотрича.
Ця локалізація дитинця пов'язана з археологічно-архітектурними дослідженнями
на території кам'янецького замку XIV-XVII ст. Виявилося, що давньоруське городище
ХІІ-ХІІІ ст. розташовувалося у південно-західній частині пізньосередньовічної
фортеці - там, де у XIV ст. було споруджено кам'яні мури пізньосередньовічної
твердині.
Топографія культурних нашарувань ХІІ-ХІІІ ст.. у межах Старого міста (посаду)
досить широка. Пласт з давньоруською керамікою ХІІ-ХІІІ ст. відкрито у північній
частині Старого міста, в каньйоні р. Смотрич, на сучасних Польському і Вірменському
ринках, на вулиці П'ятницькій, у провулку П'ятницькому, на східних схилах півострова
і в південних кварталах, недалеко від Руських воріт. Площа Старого міста становить
понад 120 га. Зрозуміло, що у давньоруський час вона не вся була забудована.
Культурний пласт кам'янецького посаду ХІІ-ХІІІ ст., як свідчить його стратиграфія,
міститься на різних глибинах залежно від рельєфу півострова. У центральних кварталах
Старого міста культурні нашарування ХІІ-ХІІІ ст. досить потужні і досягають
глибини відносно денної поверхні від 0,9 до 2,7 м. Рештки чотирьох давньоруських
жител було відкрито на Польському ринку уздовж будинків №6, 8, 10, 12 і СШ №1.
Рештки жител з археологічними матеріалами були виявлені також на вул. П'ятницькій
і на Вірменському ринку - навпроти будинку сучасної швейної фабрики.
Рештки двоповерхового давньоруського житла ХІІ-ХІІІ ст. були виявлені у 1981 p. на площі Центральній, 4'. Його підлога розташована на глибині 2,7 м від денної поверхні. У заповненні житла було виявлено завал горілих дерев'яних конструкцій. Досліджена дерев'яна будівля становила зруб з дубових деревин "в обло". Такий конструктивний тип житлових споруд . був характерний для багатьох давньоруських міст і, зокрема, для Києва ХІІ-ХІІІ ст. Констатовано, що в центральній частині Старого міста локалізація давньоруських жител ХІІ-ХІІІ ст. наче співпадала з розміщенням пізньо-середньовічних будинків XVI-XVII ст. Таку картину зафіксовано на вул. Зарванській, П'ятницькій і особливо у східній частині Польського ринку. Це дає підставу вважати, що пізньо-середньовічні принципи у забудові Кам'янця-Подільського мали у своїй основі планувальні традиції давньоруського часу. Окремі вулиці Старого міста, очевидно, існують з ХІІ-ХІІІ ст., а остаточно склалися у XV-XVI ст.
Таким чином, і археолого-архітектурні
дослідження на місці пізньо-середньовічного замку, й археологічні роботи, проведені
на території Старого міста, засвідчують функціонування двох складових частин
Давньоруського міста - дитинця і посаду ХІІ-ХІІІ ст.
У 1430 р. Кам'янець-Подільський потрапив під владу Польщі. Підпорядкувавши місто
і Поділля, поляки запроваджують тут свій адміністративний устрій, правові і
містобудівні норми тощо.
В 1432 р. Кам'янцю підтверджується право на самоуправління, і яке він отримав ще у 1374 р. В наступні роки населення міста поділяється за національними ознаками і окремо організовує свої магістрати: український, польський та вірменський, економічне та культурне життя. Згідно привілею 1491 р., виданого польським королем українському населенню міста, йому було дозволено вибирати свого війта і судитись "згідно руського права", а вірменам - у 1496 р. свого і також судитись "згідно власного права". Найбільш чітко цей факт засвідчує люстрація кам'янецького староства 1565 р., де говориться, що "в місті Кам'янці проживає населення трьох народностей, в ньому діє три юрисдикції: поляки мають першість, судять у них згідно Магдебурзького права; в українців судять згідно українського права і звичаю, вони мають свого війта; у вірмен - за вірменським звичаєм, вони також мають свого війта". Перебуваючи у відповідному часі та просторі, кожна міська громада отримала і свої дільниці в межах Старого міста, а також передмістя. На 1570 р., як стверджує люстрація кам'янецького староства, у "місті Кам'янці всіх будинків польських, українських та вірменських з передмістям Підгороддя (Підзамче) є 645".
Організовуючи громадський та культовий центри, польські патриції виходили з позицій свого політичного становища в місті, світобачення та містобудівних норм, що проникали з Європи в Україну. У зв'язку з цими факторами майдан - ринок польської громади у Кам'янці-Подільському був сформований саме у центральній частині Старого міста, територія якого займала домінуюче географічне розташування. В історико-краєзнавчій літературі початку XX ст. про Кам'янець-Подільський сформувалася думка, що виникнення Польського ринку доречно пов'язували з другою половиною XV - початком XVI ст. Вивчаючи містобудівні особливості Польського ринку в епоху середньовіччя, Ю. Нельговський підтримує думку О. Прусевича і доводить, що "сторони площі - ринку і квартали, що їх оточують, не мають геометричної форми. Все трохи скошено, викривлено, пристосовано до планування кварталів, що прилягали до ринку. А це дозволяє стверджувати, що площа і сусідні з нею квартали були вписані у вже сформовану планувальну структуру міста". Готичний характер обрамлення найдавнішої частини ратуші польської громади, на думку Ю. Нелговського, також дає підстави датувати її появу другою половиною XV - першою половиною XVI ст.
Варто зауважити, що в організації і планувальних особливостях Польського ринку відобразилися містобудівні норми європейських міст XII-XIII ст., які спочатку запозичувалися польськими, а дещо пізніше - у XIV-XVI ст. - українськими містобудівниками. Співставляючи планувальні норми ринкових площ польських міст XIII-XV ст. та міст, що виникали у XVI-XVIII ст., В. Калиновський стверджує, що між ними існувала велика різниця. Зокрема, якщо для ринків польських міст XIII-XV ст. характерною виступала його забудова всередині, де знаходилась ратуша, торгові лавки, вага, ремісничі приміщення, житлові споруди і т. д., то ринкові площі міст XVI-XVII ст. залишалися незабудованими. Останні могли мати в центрі лише ратушу. Для міст XVI-XVII ст. існувала й інша планувальна розв'язка. В них головні вулиці, що вели від міських воріт до ринку, направлялись не до кутів площі, як у міст, зведених у XVIII-XV ст., а на його середину. Для ринкової площі польської громади Кам'янця-Подільського з часу її організації (XV ст.) і до кінця XV ст. характерними залишалися норми західноєвропейських міст, що виникали у XIII-XV ст. Вважаємо, що це явище не було випадковим. До захоплення міста Польщею, у його плануванні переважала живописність. Ставши в 1463р. королівським, у планувальну структуру міста проникають елементи регулярності у формі Польського ринку. Вважаємо, що організовуючи польський майдан-ринок, містобудівники запозичали окремі норми й від міст воєнних таборів римських часів. Якщо основу або центр військового головнокомандувача римського табору становив форум (головна площа), преторій (палатки військового головнокомандувача), квесторій (адміністративно-господарські приміщення) та інші споруди, то в європейських і українських містах, в тому числі і у Кам'янці-Подільському, площа з ратушею, вагою, колодязем, торговими лавками і т. д. Якщо по периметру римського табору розміщувались палатки для воїнів, кінноти та зброї, то в містах - садиби міщан, культові споруди і т. п. На превеликий жаль ці явища не зуміли простежити деякі київські архітектори і намагаються без наукових обґрунтувань довести існування в межах сучасного майдану Польський ринок у Кам'янці-Подільському римського табору, який начебто в процесі розвитку міста виступив основою для формування площі ринку Кам'янця у ХІІ-ХІІІ та у ХІV ст.
Звертаючись до історико-топографічної еволюції Польського ринку упродовж XV-XVIII ст. зауважимо, що головною домінантою у формуванні його ансамблю виступала ратуша, яка розташовувалася майже в самому центрі. Дослідники стверджують, що прийоми розташування ратуш посередині ринків зародились в Німеччині у XII XIII ст., а в Польщі - у XIV-XV ст. З Польщі ці норми переходять і до міст України. Ратуша символізувала собою центр цивільного і громадського життя міста, а в нашому випадку - польської громади, де засідала її законодавча та виконавча влади. Опис Кам'янця-Подільського 1700 р. засвідчує, що забудова Польського ринку існувала як по великому, так і по малому периметрах. Останній знаходився навколо ратуші і на ті часи в його межах зафіксовано 20 садиб-ділянок, в межах яких знаходилась міська вага, 24 крамниці, будинки міських патриціїв і т. д.
Кожний бік майдану - ринку по великому периметру був розмежований на садиби, зайняті в основному житловими та господарськими спорудами. Згідно опису 1700 р. східний і західний боки великого периметра містили 14 і 13, а північний та південний -по 15 садиб. Ширина більшості із них становила від 9,3 до 11,6 ліктів, а довжина - від 50 до 58 м. Порівнюючи ширину кам'янецьких садиб в межах Польського ринку з шириною садиб на площі Ринок у Львові, Кракові та інших містах, Ю. Нельговський стверджує, що вона одна і та ж. В той же час вона відрізняється від ширини садиб в тих містах (Тернопіль), які започатковані у XVI ст. Крім того, ділянки під садиби у Кам'янці-Подільському довші, ніж у Львові (43 м) і Тернополі (біля З0 м). Цей факт дає підстави вважати, що розмітка польського майдану - ринку на окремі ділянки під садиби у Кам'янці-Подільському була проведена згідно містобудівних норм XIV-XV ст. розташування забудови XV-XVI ст. у східній частині Ринку польської громади виявлено М.Б. Петровим у 1979 р. під час дослідження траншеї, прокладеної там під газ. В траншеї було відкрито потужний культурний пласт (0,25-0,75 м). XV-XVI ст., який тягнувся у північному напрямку від початку будинку № 12 до вул. Зарванської, на відстані 8 м західніше тротуару. У культурному пласті вдалося простежити залишки 6 житлових об'єктів, постільки решта виявилася горілими. Датується пласт багаточисленним археологічним матеріалом (кераміка, кахлі, монети). Відкриття такого потужного культурного пласту XV-XVI ст. у східній частині Польського ринку дає підстави стверджувати, що у ті часи межа східного боку ринку знаходилася дещо західніше житлової забудови першої половини XVII - XVIII ст. Крім того, житлова забудова XV-XVI ст. була дерев'яною. Вважаємо, що це результат великої пожежі, яка мала місце в Кам'янці-Подільському у 1602 р. Після пожежі місто відновлюється, а в його забудові, в тому числі і Польського ринку, появляються житлові кам'яні споруди. Саме на початку XVII ст. східна лінія забудови Польського ринку була перенесена дещо на схід. І цілком справедливі в цьому зв'язку висновки Ю. Нельговського про те, що у залишках підвалів на Польському ринку відображені ідеї епохи Ренесансу XVI - XVII ст., а не XIII-XV ст., як це намагаються безпідставно доводити О. Пламеницька та Є. Пламеницька.
Упродовж XVII ст. забудова і планування майдану-ринку українсько-польського змінюється. Люстрації міста 1734 та 1739 pp. засвідчують, що в межах малого периметра ринку розміщувалось вже З0 садиб, план Кам'янця 1773 p. подає 32, а опис 1789 p. - 23 садиби. Документи 1734, 1739 та 1789 pp. дають можливість вести мову і про забудову та видові ознаки цих садиб. Йдучи за описом 1789 p., зауважимо, що садиби були представлені 15 домами, 5 кам'яницями, 1 кам'яничкою, 1 двориком та 1 домиком. Протягом XVIII ст. змінюється кількість садиб і в межах великого периметру ринку. На 1734, 1739, 1773 і 1789 pp. їх кількість відповідно становила 47, 56, 45, та 47.
Своєрідною у XVIII ст. виступає і соціальна топографія садиб в межах ринку. Якщо для прикладу вестимемо мову про середринковий квартал (малий периметр) 1734 р., то виявимо таку картину. Із З0 садиб 3 кам'яниці належало міщанам та 1 духовенству, 20 домами володіли 11 міщан та 1 представник духовенства, 2 дворики належало шляхті, а 12 склепиків і склепів - міщанам. У цих садибах мешкали міщани Годорський, Гідимін, Тослік, Войцех Шабкевич, Яцетій Бродзянський, Дмитро Стахурський, Григір Чайковський та ін. Відомо, що Войцех Шабкевич і Дмитро Стахурський входили до ради сорока мужів міста.
Із 47 садиб в межах великого периметра ринку у 1734 р. виявляємо 16 кам'яниць міщан, 8 кам'яниць шляхти та 2 кам'яниці духовенства, 15 домів міщан, 3 шляхти і 2 духовенства, 2 дворики шляхти та 1 резиденція. Переважна більшість власників садиб ринкової забудови відносилась до заможних представників міського патриціату. Серед них: Ян Баранович - райця українсько-польського магістрату. Його садиба знаходилася у північній перії ринку. Стефан Бакалович - війт, який мешкав у східній перії ринку. В межах ринку зосереджувалися садиби лавника Йозефа Вільчко, райців Яна Опутченко, Павла Шейна, Григорія Яроцького та ін. Окремі садиби в межах ринку належали і католицькій церкві. Так, у західній перії ринку знаходилась резиденція вікаріїв кафедрального католицького храму, у північній - зосереджувався дім кармелітів, східна перія містила кам'яницю домініканок та кармелітський дім і південна перія - кам'яницю міської капітули.
Парадоксальним залишається той факт, що в межах ринку на 1734 р. знаходимо лише 4 садиби українських кам'янчан. Серед них доми Андрія Грушки та Богдана Різника, кам'яниця вдови Петра і кам'яниця Миколи Павлича.
Подібну ситуацію спостерігаємо в соціальній топографії українсько-польського майдану-ринку і у 1789 р. Із 23 садиб середньоринкового кварталу числилося 5 кам'яниць, 15 домів, 1 домик, 1 дворик та 1 склепик. 47 садиб в межах великого периметру ринку на 1789 р. представлені: 17 кам'яницями, 27 домами, 1 кам'яничкою і двориком та 1 склепиком. В кам'яницях мешкали Габріель Бакалович, Томаш Богданович, міщанин Чайковський, Ян Шагін, Йозеф Вірніцький, Ігнатій Декарпалевич, Шадбей і т. д. Актові документи українсько-польського магістрату засвідчують, що названі особи в соціально-ієрархічній структурі міста займали посади: Ян Шагін - віце-сеньйор магістрату, радця, Габріель Бакалович - радця, Шадбей - радця і купець, Томаш Богданович - радця вірменського магістрату і т. д.
Північно-західний кут українсько-польського ринку замикав погост костьолу св. Петра і Павла. Доречно зауважити, що розташування собору та його погосту диктувалося певними містобудівними прийомами, що сформувалися в містах Європи ще у XII-XIII ст., а у Кам'янці-Подільському утвердилися у XV ст. при єпископі Павлі (1428-1453) і збереглися до кінця XVIII ст. Саме заслугами Павла було зведено у середині XV ст. кафедральний кам'яний собор, писемні свідчення про який О. Яблоновський відносить до 1450 р. Найбільш вдалим проявом формування і функціонування у місті двох площ (ринкової та соборної) виступають Монпазьє і Болонья у Франції, Краків у Польщі, Львів в Україні і т. п. Собор та його площа з цвинтарем символізували центр релігійного життя католицького населення міста.
Вивчаючи специфіку взаємного розташування ринкової та соборної площ у європейських містах, А. Бунін простежив для них три характерних прийоми. Перший із них зводився до того, що соборна і ринкова площі розміщувались роздільно на значній відстані одна від одної в межах міста. Другий проявлявся в тому, що ринкова та соборна площі виникали на загальній території і формувались навколо ратуші та собору, розділяючись між собою лише одним рядом забудованих садиб або торгових приміщень. Суть третього із них полягає в тому, що соборна і ринкова площі змикалися між собою в одному загальному куті. У Кам'янці-Подільському на Польському ринку ним виступив північно-західний. Розташування соборної і ринкової, площ у центральній частині Старого міста Кам'янця-Подільського таким чином, формували багатий і неповторний ансамбль, у якому вдало взаємодіяли архітектурні форми ратуші із навколишньою забудовою та храму св. Петра і Павла, взаємно доповнюючи одне одного.
Таким чином, писемні джерела та дослідження істориків різних напрямків розвитку Кам'янця-Подільського в епоху середньовіччя та у нові часи дають можливість стверджувати, що виникнення Польського майдану-ринку, а також костьолу св. Петра і Павла, відноситься до XV ст. А їх історико-топографічна еволюція упродовж XV-XVIII ст. зумовлювалася містобудівними нормами, що були характерними для європейських міст XII-XV ст.
Будинок,
у якому тепер знаходиться Національний природний парк "Подільські Товтри",
розташовується на площі Польський Ринок 6, який теж має свою історію. Розпорядженням
представника Президента України від 16.04.1993р. №438 під №17-ХМ як історико-архітектурна
пам'ятка XVII-XIX ст. цей будинок поставлено під охорону Держави.
Відповідно до ЗАКОНУ УКРАЇНИ №_1805-III "Про охорону культурної спадщини", НАКАЗОМ ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ БУДІВНИЦТВА, АРХІТЕКТУРИ ТА ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ від 2 червня 1999 p. № 128 цей будинок занесено до Державного РЕЄСТРУ Національного культурного надбання (пам'ятки містобудування і архітектури).
В процесі ведення реставраційних робіт під час остаточної розчистки східної частини будинку були виявлені фрагменти круглої печі, а також фрагменти поперечної і повздовжньої стіни східної пивниці. Ці стіни утворювали невелику, прямокутну у плані камеру, в яку вели сходи. Залишки круглої печі були детально зафіксовані в процесі пошарової розбірки. Вона була мурована на слабому глиняно-пісковому розчині. Було висловлене припущення, що в ті часи, поруч з приміщенням знаходився гончарний цех. Про це свідчить те, що на невеликій відстані від приміщення знаходиться Гончарна вежа (тепер ресторан "Стара фортеця"). Справа у тому, що, як правило, біля названих веж (Ковальська, Кушнірська, Ковальська, Різницька та ін.) існували відповідні виробничі цехи.
Перший іконографічний матеріал, що підтверджує існування будинку є гравюра Киприяна Томашевича з 1672 року, на якій показаний цілий ряд одноповерхових будинків з щипцевими дахами.
В описі м. Кам'янця, складеному в 1700 р. після визволення його від турецького панування є згадка і про даний будинок. В той час будинок був одноповерховим з однією кімнатою, вікна якої виходили на ринок, і пивницею на один кам'яний склеп. В той час будинок належав кам'янецькому міщанину Павлу, за фахом Палітурнику.
Даний опис зафіксував стан забудови ділянки до 2-ої половини XVII ст., а точніше до 1672 року, коли Кам'янець був захоплений турками, і протягом майже 30-річного панування будь-які значні будівельні роботи в місті не проводились.
В описі міста, що відповідає приблизно 1700 рокові записано: "Дім … міщанина кам'янецького … вікна на ринок, подвір'я все путе аж до дороги".
В наступному описі міста датованому 1734 роком говориться, що будинок належить вже іншому власнику - Антонію Шахіну, надалі є вже одноповерховим і має: кімнату передню, - тобто вікна якої виходять на площу, кімнату з альковом, кімнату зі сторони внутрішнього двору, а також кімнату з альковом зі сторони внутрішнього двору. Як видно з даного документу новий власник будинку значно розширив будинок.
На планах міста датованих 1773, 1793, 1797 років видно, що крім головного будинку розташованого з західній частині ділянки існує вже офіційна, прямокутна в плані, що завершує ділянку зі сходу і головний фазад якої виходить на вул. Довгу.
Це підтверджує і опис міста датований 1787 р., в якому говориться, що будинок належить Павловій-Шахіновій.
Наступний опис будинку датований 1824-1826 рр. говорить, що будинок належить Іцку Вайншейну, який купив у попереднього власника "грунт з кавалком муру" і побудував на ньому будинок і флігель.
Будинок мав 2 поверхи, на першому поверсі, зі сторони головного фасаду було 2 кімнати, які використовувались для торгівлі, далі через стіни - ще дві кімнати, що були житловими і пекарня. На другому поверсі було 2 житлові кімнати, зі сторони головного фасаду, далі стіни та пекарня, а зі сторони внутрішнього фасаду - ще 2 житлові кімнати.
Будинок мав також пивницю. На східній частині ділянці зі сторони вул. Довгої знаходився 2-х поверховий флігель. Все внутрішнє подвір'я було замощене каменем-плитняком.
Наступний документ датований 1880 року - це прохання тодішнього власника будинку Лейзора Вайнштейна, до міської управи про дозвіл на поточний ремонт будинку та покриття його новим гонтом.
За Актом технічного стану будинку ( датований 01.06.1922 року) вся садиба була закріплена за спілкою друкарів і складалась з головного будинку, розташованого в західній її частині і флігеля у східній.
Головний будинок був двоповерховим і мав на першому поверсі два торгових і три житлових приміщення і коридори між ними На другому поверсі було 6 житлових приміщень. Флігель був 2-х поверховим.
Під час ІІ Світової війни головний будинок і флігель зазнали значних руйнувань і в кінці 40 на початку 50-х років ХХ ст. були розібрані до ґрунту, а пивниці засипані.
На даний момент будинок відреставрований
у 1997 році, при цьому зовні він повністю виглядає так, яким він був у середньовіччі.
Відтворена первісна планувальна структура будинку.
Згідно архівних матеріалів головний фасад, що виходить на пл. Центральну пропонується відновлено до рівня первісних 2-х поверхів, а внутрішній до рівня 3-х поверхів. З метою забезпечення максимальної кількості корисної площі влаштовані мансардові поверхи на рівні 3-го поверху зі сторони головного фасаду і 4-го поверху зі сторони внутрішнього фасаду.
Головний фасад має по 3-и вікна,
внутрішній - по 4-и на кожному поверсі.
Головний фасад вирішено таким чином: перший поверх в стилевих рисах XVII ст.
- білокам'яні обрамлення вікон та дверей, стилева столярка вікон та дверей а
також ковальство. Другий поверх головного фасаду вирішено в стилевих рисах XVIII
ст. - барокові обрамлення вікон, стилева столярка вікон та ковальство. Все це
дало змогу відобразити в натурі періоди побудови будинку. Перший і другий поверхи
розділено профільованим карнизом з білокам'яних блоків. Другий поверх завершено
профільованим карнизом в тиньку. Внутрішній фасад пропонується вирішено досить
скромно, без жодних декоративних елементів за винятком профільованих карнизів,
що членують площину фасаду по горизонталі. Таке вирішення фасаду характерне
для внутрішніх фасадів в м. Кам'янці-Подільському.
Дах зі сторони головного фасаду - мансардовий, з 3-ма люками прямокутної форми,
зі сторони внутрішнього фасаду так само мансардовий з 4-ма прямокутними люками.
Дахові конструкції - дерево, покриття даху - метало-черепиця. Висота даху в
межах висоти даху східних будинків №№ 8,10,12.
Первісну планувальну структуру відновлено повністю, з незначними доповненнями, зокрема пропонується влаштувати на кожному з 4-х поверхів в об'ємі холу, що розділяє будинок на 2-і умовні частини - зовнішню і внутрішню, санвузли та душові кабіни.
Внутрішні поперечні перегородки будинку відновлені по чітко прослідкованій на збереженій планувальній структурі будинку. Поздовжні внутрішні стіни їх товщину та розташування вдалося відновити на основі акту технічного обстеження за 1922 р.
Зв'язок між поверхами виконано сходами в об'ємі холу, збережені фрагменти, які прослідковано на рівні входу до пивниці І-го ярусу. Сходи влаштовані з І-го по 4-й поверхи, матеріал сходів - мармурова крихта. Всі елементи планувальної структури - зовнішні стіни та внутрішні перегородки відтворені в цеглі.
На рівні І-го поверху в зовнішній
частині будинку в 2-х кімнатах і коридорі, що їх розділяє відновлені склепінчаті
перекриття. Матеріал склепінь - цегла. У кімнаті №1 влаштовано камін та проведено
опорядження інтер'єрів, що мають стилеві риси XVII ст.
Всі інші перекриття - плоскі по металевих або бетонних балках.
Підлоги 2-х кімнат та коридору на першому поверсі - з кам'яних плит. Всі інші підлоги в кімнатах та коридорах - лінолеум, або паркет. Підлоги холів - з мармурової крихти, санвузлів - керамічна плитка.
Незмінними залишились підвали, вхід
до яких починається з першого поверху через металеві ковані двері по кам'яним
східцям.
Під час робіт по розчистці збережених фрагментів будинку, проведених протягом
1991 року, виявлено пивниці будинку в 2-х рівнях, повздовжню граничну стіну
на північній границі ділянки та 4-и поперечні стіни будинку, дві з яких крайня
західна її крайня східна були зовнішніми стінами будинку. Виявлені первісні
габарити будинку становлять приблизно 10х20 метрів.
Пивниці І-го ярусу складаються з камери в західній частині будинку та приміщення в східній частині, які були обмежені зовнішніми східною та західною стінами та внутрішніми поперечними стінами будинку.
Між ними в первісному варіанті існувало
невелике приміщення з якого за допомогою сходів з бутового каменю здійснювався
вхід до пивниць. Сходова площадка на яку виходили первісні сходи пивниць І-го
ярусу розташована безпосередньо біля північної граничної стіни будинку і мала
в первісному варіанті проміжний рівень з якого за допомогою сходів в напрямку
на південь можна було вийти на рівень І-го поверху. На час обстеження ці сходи
повністю втрачені. Західна камера пивниць І-го ярусу в первісному варіанті була
перекрита напівциркулярним склепінням мурованим з бутового каменю на вапняковому
розчині, товщина якого становила 35-40 см.
На західній стіні камери приблизно по середині розташований дверний проріз з
лукоподібною перемичкою, яка зі сторони внутрішнього простору камери частково
поруйнована. Цей дверний проріз в первісному варіанті сполучав камеру пивниці
І-го ярусу з підсіннями.
На південній стіні цієї камери прослідковується контрфорс, що підпирає граничну
стіну між будинками №8 і №6. він починається ще на рівні пивниці 2-го ярусу.
В первісному варіанті за допомогою дверного прорізу пивниці будинків №8 і №6
були сполучені між собою.
На східній стіні камери в районі її південного кута існує дверний проріз з лукоподібною
перемичкою, що веде в прямокутну в плані, камеру на проміжному ярусі між пивницями
І-го і ІІ-го ярусів. В східній частині, по центру, склепіння має квадратний
вентиляційний отвір в товщі кладки.
Біля північної стіни кладки камери прослідкуються первісні, дуже поруйновані сходи, за допомогою яких можна було спуститись з рівня верхнього прорізу на рівень нижнього.
Нижній проріз веде в західну камеру пивниць 2-го ярусу. На східній стіні камери існує дверний отвір з лукоподібною перемичкою, що веде вхідну камеру пивниць 2-го ярусу.
Західна камера пивниць 2-го ярусу перекрита напівциркульним склепінням. Склепіння має квадратний вентиляційний отвір, що виходить на рівень підлоги західної камери пивниці І-го ярусу.
Рівень полу відносно рівня тротуару
становить:
І-го ярусу - 2,7 метра
ІІ-го ярусу - 3,5 метра
ІІІ-го ярусу - 7,7 метра (ця пивниця ще не розкопана)
IV-го ярусу - 9,7 метра
Ю.М.Боєв, А.А.Шестухін
Схема центральної
частини Старого міста з площею Ринок.
(Етапи хронологічної еволюції)
GMNE - Польський ринок
XVIII ст.;
OMNP - Русько-польський ринок XV-XVI ст.;
KMNL - Руський ринок кінця XIV - початку XV ст.;
KMFD - гіпотетичний давньоруський ринок;
ABCD - гіпотетичний castrum romanum, II-III ст.
1 - русько-польський магістрат;
2 - Петропавлівський катедральний
костел;
3 - церква Катерини;
4 - костел Успіння Діви Марії
кляштору францисканів;
5 - Миколаївський костел кляштору
домініканів.
Радіус, позначений пунктиром, становить 155 м, або 500 футів.
Опрацювала О.Пламеницька
