Невідоме Поділля - дорожні нотатки

<= a href=3Dhttp://gorodok-region.narod.ru/index.html/>

На головну

Дорожні нотатки

Фотоальбом "Поділля-Подолье" = ;

ГОТУЄТЬСЯ!!!

ГОТУЄТЬСЯ

Гостьова Гостевая

Відкрий для себе Поділля! * Откро= й для себя Подолье!

Подорож до "мі= ста Сатани"

Коралові рифи = в степах України

За вікном червоної «Ниви», що бадьоро мчала на диво рівною, як для гл= ибинки, дорогою, зміїлася звичайна для Поділля горбиста рівнина. Пейзаж = – жива пастораль. Різнобарвні клаптики полів на які наповзали темно зеле= ні хмари лісів, села, що потопали в садах, маківки церков та шпилі косте= лів над ними… Зненацька легкі хвильки пагорбів раптом здибилася величезн= им валами і застигли чималеньким гірським пасмом – Товтри… = =

У останні роки з'явився модний вираз «два в одному» (на кшталт засобу= від лупи і тарганів в одному флаконі). Так = ось, Товтри – це також два в одному - і Кримські, і Карпатськиє гори від= разу! Принаймні, зовні. Покриті лісом - точна копія Карпат, вони навіт= ь довгий час їх передгір'ям вважалися. «Голі» - до запаморочення схожі н= а гірські яйли Тавриди. Такі ж вкриті лишайниками скелі, фіолетові подуш= ечки чебрецю на каменях, та ж реліктова степова рослинність. Під час під= йому на одну ось таку «товтрину» мене ні на секунду не полишало відчуття= , що он там за гребенем мусить відкритися бірюзова нескінченність моря. = І тільки уперта свідомість нашіптувала: «Не вір очам своїм, це тобі не Ч= атир-даг і не Демерджі. До них, як мінімум, кілометрів сімсот…». Єдине = з чим дійсно не склалося на Городоччині – це з морем. Ріки, ставки, озер= а, струмочки є. А ось моря немає. =

Моря немає, але справжнісінький, кораловий риф є! Це при тому, що а н= і Чорне, а ні Азовське море не можуть похвалитися хоч якими миршавеньким= и коралами. Товтры це і є залишки цих самих рифів – 25 мільйонів років т= ому тут котило свої хвилі тропічне Сарматськоє море. =

А ось керівник Городоцького краєзнавчого музею Ігор Олійник, що супро= воджував мене в поїздці, після того як я поділився з ним своїми спостере= женнями про «два в одному» …образився. 3D"Зб= Мовляв, пор= івняння для Товтр образливе. Ні, зрозуміло, що 401 м. над рівнем моря (н= айвища точка Товтрського пасма) ні в які порівняння не йдуть з 2061 м. Г= оверли чи навіть зі 1545 м. Роман-Кошу але… Але в світі до біса гір знач= но вищих за славетну Говерлу, так само існує чимало гір аналогічних за б= удовою і Кримським з Карпатськими. А ось аналога Товтр на планеті більше= не знайдеш! Признаюся, я спочатку подумав, що це звичайний містечковий = патріотизм. Типу «наше море – саме мористе, гори – самі гористі, а масло= - масляне». Пізніше перевірив. Дійсно немає.

До речі, для того щоб подивитися, як виглядали знамениті українські с= тепи у часи скіфів із запорожцями теж не обов'язково їхати до заповідник= у Асканія-Нова, де згідно з всіма енциклопедіями-довідниками тільки і зб= ереглася остання ділянка дикого степу. Це спокійно можна зробити в тих т= аки ж Подільських Товтрах. Залишки древнього рифа краще за всякі запові= дники з єгерями зберегли древню степову рослинність. Орати – камені не д= ають. Косити – також не вийде. Тай випасати можна хіба що кіз. Останні ж= популярністю серед подолян не користуються. Ось і збереглося тут не абс= олютно незайманим приголомшуючої краси різнотрав’я (багато які квіти ви = більше ніде не знайдете), за що гори ці отримали ще одне ім'я - Медобори= .

Місто Сатани

Наступним пунктом програми був Сатанів. =3D"Сатанівська Не зва= жаючи на зловісну назву селище досить симпатичний и на пекло аж ніяк не = схоже. Було в ньому щось невловиме від курортних містечок Кримського Пів= деннобережжя – чи то вузенькі вулички, що стрімко збігають до Збруча, чи= то складені з кам’яних брил огорожі, чи то червона черепиця дахів… Місц= еві домінанти – старовинна міська брама XV століття, руїни замку XIV-XVI= віків і унікальна синагога побудована в 1632 році. Синагога, однак, біл= ьше схожа на фортечну вежу, ніж на культову споруду - товстенні стіни, г= арматні і мушкетні бійниці по периметру, зубчатий верх… В давнину вона в= ходила в систему міських укріплень. Для тих неспокійних часів справа зви= чна. Усього в декількох десятках кілометрів в селі Сутківці є схожа прав= ославна церква-фортеця.

Останній раз браму реконструювали на початку XVIII століття, про що з= берігся довжелезний і пишномовний напис на її фасаді. 3D"Напис Ігор Олійник переклав з латини декілька фрагментів: «Адам Микола з Гр= анова Сенявський, ...найвищий провідник державного війська, для суспіл= ьної безпеки цю твердиню оновив року 1722, щоб стінами захистити Батькі= вщину, яку раніше неодноразово захищав грудьми… Одному тільки Богу, Коро= леві і Батьківщині віддасть свої ключі…» =

Від вулиці вежа відгороджена ріденьким штахетником. Навкруг ні душі (= був вихідний). Ліземо через огорожу. Прохід, по якому колись в місто уро= чисто в'їжджали гетьман Хмельницький, польські королі і російський імпе= ратор Петро замурували ще років так зі сто тому. Залишені тільки невелик= і дверцята. Донедавна вежу використали під склад. Так, про всяк випадок = смикаю ручку. На диво вона виявилася не замкненою! Коли очі звикли до на= півтемряви, проступило могутнє, складене з кам'яних брил склепіння. Зі с= телі, як у печері звисають досить солідні “бурульки” вапнякових сталакти= тів. Ось де відчувається подих часу! Це вам не залізобетонний новороб Зо= лотих Воріт і, тим більше, не потворна декорація на центральній площі ст= олиці!

Між небом і селищем на високій горі розкидалося старовинне єврейське = кладовище. Раніше в Сатанові, як і в більшості подібних містечок, існува= ла величезна єврейська громада, що один час навіть була кагалом всіх под= ільських земель. 3D"єврейське Сатанівське кладовище без сумніву мо= жна поставити в один ряд зі знаменитими Личаківським і Байковим. Покриті= мохом та лишайником врослі в землю могильні плити (на ідиш “мацеви”) вр= ажають. Кожній місце в художньому музеї - ажурне різьблення, складні орн= аменти, витіюваті малюнки. Така собі галерея різьбярського мистецтва під= відкритим небом. Найдавніші “мацеви” датуються ще XV століттям! На клад= овище регулярно приїздять наукові експедиції з Петербургського і Київськ= ого інститутів юдаїки, ба, навіть з самого Єрусалима. =

Заморити черв'ячка ми заскочили до місцевої корчми. У меню більш за в= се вразив пункт «Сатанівська печеня». Замовили... Поки «печеня» готувала= ся фантазія вимальовувала картини одна жахливіше за інших: ось зараз роз= чахнуться двері, пахне сіркою, і оповита димом симпатична відьмочка з п= очтом веселих чортів утягне величезний, повний підсмажених грішників, за= кіптюжений казан. А як ще по вашому може виглядати «сатанівська печеня»?= Відьмочка (відомо ж, що в Україні кожна жінка – відьма, а у Сатанові й = поготів) дійсно виявилася пресимпатичною. А ось з грішниками – не склало= ся. Замість казана зі смолою на підносі красувалися банальні горщики. =

Поки я боровся зі своєю порцією (в провінційному “Общепітє” традиційн= о навалюють від душі, по-домашньому) Ігор втокмачував мені, звідки ж у м= іста взялася така дивна назва. =

У кінці XIX століття першу версію походження імені міста висунув відо= мий історик Юхим Сіцінський. Мовляв, коли війська імператора Траяна захо= пивши Дакію, рушили далі на північ, воєвода Тонілій на цьому самому місц= і спитав своїх легіонерів: «Sat an non?» (Досить, чи чвалаєм далі?). Лег= іонери ж залементували «non!» Non так non... Зупинилися. На кордоні заво= йованих земель насипали і назвали його на честь імператора. Сьогодні ця = версія не витримує жодної критики – римляни тут ніколи не були, а древні= й Троянів вал, що проходить повз Сатанів, було побудований набагато рані= ше, коли Вічне Місто ще було звичайним селом і до римського імператора Т= рояна він ніякого відношення не має.

Місцеві жителі запевняють, що містом Сатани їх населений пункт обізва= ли чи то турки, 3D"Руїни чи то татари, що так і не зуміли взяти його могутні укріплення. Але і ц= е малоймовірне. Ім'я це набагато давніше. Справа в тому, що до самої сер= едини XIII століття тут зберігався останній острівець язичества. Відкрит= о діючі священні міста язичників були знищені тільки під час нашестя орд= Батия, а таємні обряди древнім богам здійснювалися аж до XV-XVII століт= ь! Церква ж все пов'язане зі старими слов'янськими божествами оголосила = сатанинським. Звідси і назва міста, що розкинулося ледве чи не в самому = серці не скореній ні князями ні привезеними Володимиром попами «республ= іки» волхвів. Сьогодні про це нагадують лишень порослі лісом могутні вал= и священних городищ, якими усіяні навколишні гори. Та ще знаменитий «Збр= учанський ідол» - піднятий з дна ріки трохи нижче за течією…

Волхви, що повтікали з Києва не даремно влаштувалися на берегах Збруч= а. Навколишні гори рясніють шановними з сивої давнини за цілющу силу дж= ерелами, біля яких і зводилися священні городища. У 1965 році при бурінн= і розвідувальної свердловини геологи натрапили на величезне родовище мін= ералки, що виявилася повним аналогом знаменитої трускавецької «Нафтусі».= Пізніше поряд побудували навіть декілька санаторіїв, хоч величезні запа= си води, помножені на чисте повітря, майже незайману природу і велику кі= лькість визначних історичних пам'яток дають можливість розгорнути тут ці= лий курортно-туристичний комплекс. =

Вкусивши їжі тілесної, мій добровільний гід потягнув мене скуштувати = ще й їжі духовної…

Троїцький мона= стир

Розташований на околиці Сатанова монастир мальовничо розкинувся на ви= сокій горі, що височіє над Збручем. 3D"Мон= Сьогодні він більше нагаду= є руїни старовинного замку. Тільки крита оцинкованим залізом в'їзна вежа= , та абсолютно сучасні маківки на дзвіниці засвідчують, що це діючий об'= єкт. Пройшовши під склепінням брами, ми попали до монастирського подвір’= я. Всередині все виглядає більш обжитим. Правда з усіх будівель вціліла= тільки невеличка церква, що затишно розташувалася посеред зеленої галяв= ини. Ніякого декору на ній, на жаль, не залишилося, але, судячи по висок= ому барочному порталу і загальним формам вона є майже повним аналогом зн= аменитої церкви з Суботова, тієї самої, що на п’ятигривневій купюрі. Час= не пожалів ні церкви ні монастиря. Руку приклали всі і безбожна влада –= що двічі його закривала, і австро-угорські війська які 4 серпня 1914 ро= ку піддали його жорстокому артобстрілу, і горе-туристи з місцевими жител= ями... Реставрувати ж минулу красу у небагатої общини – грошей немає. Од= на надія на те, що хтось з нових хазяїв життя захоче внести свій внесок = на відродження цієї культурної і духовної пам'ятки нашої історії, а заод= но спокутувати пару грішків «періоду первинного накопичення капіталу». = =

На відміну від “вавілонського стовпотворіння” Печерської Лаври, з її = натовпами туристів, професійних жебраків, 3D= продавцями су= венірів і іконними лавками, де всі - від музейників до ченців тягнуться = до твоєї кишені, Свято-Троїцький монастир уразив умиротворенністю та тиш= ею, що порушувалася тільки пташиним щебетом так цвиканням коників у висо= кій траві. =

Сьогодні ченців в монастирі немає, господарює лишень священик отець В= олодимир. Час був неурочний, до служби ще далеко і він гостинно погодивс= я показати своє господарство.

Монастир з'явився ще у часи Київської Русі. Як і годиться всякому пов= ажаючому себе монастирю, спочатку він був печерним. На відміну від викоп= аних в м'якій глині київських, свято-троїцькі печери прорубано у твердом= у вапняку.

Спускаємося хиткими сходам. 3D"Отець Вхід в печери біля підніжжя скелі, на якій стоїть монастир. Зі спекотн= ого червневого дня пірнаємо в холодну вологу імлу. Всередині – дві крихі= тні келії з кам'яними лежаками, і приміщення в якому була підземна церкв= а. – «Взагалі, говорить отець Володимир, - за народними переказах печери= були набагато більшими, але під час повстання під керівництвом полковни= ка Шпака, що спалахнуло на Поділлі в 1703 році, поляки перетворили монас= тир на катівню. Багато козаків було замуровано живцем в його підземеллях= та печерах. Пізніше входи в ці печери були засипані землею і де вони – = ніхто не знає». Після цієї моторошної історії захотілося швиденько на со= нце…

Але вочевидь отець Володимир вирішив, що ми ще не дійшли до потрібної= кондиції. Після печер він повів нас до напівзруйнованого головного корп= усу. Йдемо по вузенькому тісному коридору. Зліва тягнеться ряд схожих на= фортечні каземати келій. За ними трапезна з розтрощеним ще австрійським= набоєм склепінням. Коридор впирається в мініатюрну, може метра півтори = в діаметрі, не більш, круглу кімнатку. Вікон немає. Тільки в підлозі про= битий вузький, сантиметрів на тридцять кам'яний колодязь, і такий ж коло= дязь тягнеться вгору. Якщо задерти голову те можна побачити, маленький, = розміром зі сірникову коробку клаптик неба… «Комірчина була?» - цікавлюс= я. «Ні, - відповідає наш супроводжуючий, - це спеціальна камера ДЛЯ ПОХО= ВАННЯ ЖИВЦЕМ». Господи, у них тут що, хобі таке – людей замуровувати?!

З 1707 по 1799 роки обитель належала уніатському чернечому ордену св= . Василя. Наприкінці XVIII століття з'їзд представників ордену вибрав Са= танівський монастир місцем для довічного ув’язнення ченців засуджених це= рковним судом до поховання живцем. З метою «технічної підготовки» в 1775= -1777 роках навіть була проведена спеціальна реконструкція. Першим і ост= аннім з похованих живцем був такий собі Филимон Вітошинський. Засудженог= о спочатку відспівати як небіжчика, а потім замурували. Колодязь внизу с= лужив для відправлення природних потреб. Вгорі – для вентиляції. Їжу под= авали через спеціальне віконце… Подейкують, що примара Вітошинського й д= осі блукає по напівзруйнованих коридорах… Не хотів би я опинитися тут вн= очі!

Поки йшли назад не утримався, і задав питання, що давно крутилося на = язиці - а як то воно бути священиком в САТАНІВСЬКОМУ храмі? Отець Воло= димир тільки в бороду посміхнувся: «Та нормально. Не важливо як місцевіс= ть називається – головне, що в душі. Крім того «нечестивий» топонім по п= ериметру оточений самими що не є благочестивими – Богослівка, Спасівка, = Покрівка (в честь Покрови Пресвятої Богородиці), Юринці (на честь Юрія З= мієборця)».

3D"Вікно Наразі парубок з дівчиною пришли домовлятися про вінчання = і далі ми з Ігорем Олійником оглядали монастир самі. Головний хранитель = історії Городоцького району знав про монастир не менш за отця Володимира= . «Ти не думай, - продовжив Ігор Олійник розповідь про історію обителі = – Троїцький монастир прославився не тільки такими ось “стращилками”, тра= плялися тут й майже анекдотичні історії. Зокрема в його стінах була нада= на чи не найдорожча в історії України, а можливо й людства послуга цирул= ьника».

У 1711 році монастир відвідав російський імператор Петро I. Для бесід= и з царем василіани відрядили найкращого проповідника ордену - ієромонах= а Йосипа Чижевського. Під час гарячої проповіді до Чижевського підкрався= царський блазень і одним помахом гострих ножиць відрізав тому бороду. П= етру довелося відкуповуватися від ображених ченців чималим гаманцем з зо= лотими. =

А ще вихідцем з Свято-Троїцького монастиря є відомий просвітник Арсен= тій Сатанівський - під час церковної реформи за дорученням патріарха Ник= она, він керував виправленням богослужебних книг, по яких досі ведеться = служба у всіх православних храмах. =

Тим часом отець Володимир розмовляв з молодятами. Чесно я їм заздрив!= Коли я був «брачующімся» те клерк в столичному загсі нічим, крім того, = що будемо замовляти і скільки треба за це заплатити не цікавився. Схожа = ситуація і в київських храмах – гроші в касу, «вінчається раб божий… нас= тупний!» Отець ж Володимир спочатку поцікавився - наскільки обдуманий ї= х вчинок, потім завів розмову про те, що вінчання не просто красивий обр= яд і не данина моді, про відповідальність один перед одним, навколишніми= , майбутніми дітьми, Богом… Справжній психоаналітик позаздрив би. Чи не = тому статистика розлучень на Поділлі так відрізняється від столичної?

Крім “страшилок” і пригоди з бородою, Свято-Троїцький монастир відом= ий ще і як резиденція єдиного в Україні цеху професійних жебраків. Цех б= ув офіційно зареєстрованою структурою, зі своїм цехмістером, ієрархією, = символікою, печаткою та іншими прибамбасами. По теплу цеховики розповзал= ися по містах і селам Поділля, а на зиму поверталися до стін монастиря, = під якими існувала ціла жебрацька слобода. Для зарахування в цех треба б= уло 6 років походити в "учнях", а потім ще і здати досить складний іспи= т. Там де раніше були розкидані жебрацькі халупи сьогодні стоїть десятка= два неслабих “хатинок”, більшість, як подейкують тубільці, належить “ве= ликим людям” з Києва. Я їх розумію... =

Відразу під монастирською горою, знаходиться свердловина з мінералко= ю. 3D"Місток Непробачно побувати в Сатанові і не попити сатанів= ськоі води. Бювет знаходиться на самому березі колись прикордонного Збру= ча. Поки Ігор наповнював пластикові пляшки по хиткому містку перебираюся= на “польську” сторону. Там відразу ж натикаюся на ...поляків. На бере= зі, посеред зарослої величезними білими ромашками галявини декілька сіме= йств польських інтуристів якраз мали намір розвернути табір. Так і не ро= зкладені намети валялися на траві, а брати слов'яни з вереском щастя уві= чнювали себе на фоні місцевої краси. Така собі жива ілюстрація до тези п= ро пророків і вітчизну - поки наші співгромадяни роз'їжджають по Туреччи= ні так Египтах, західні сусіди все частіше вважають за краще освоювати у= країнську курортно-туристичну «цілину». =

Дмитро ПОЛЮХОВИЧ (Городоцький р-н - Київ)
=