Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Легенди нашого міста

Рубрику веде Валентина ВОЛКОВА-ВІНЮКОВА,
завідувач наукової бібліотеки Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника.

ЯК І КОЛИ ВИНИК КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ

Як зазначає один із тлумачних словників української мови, легенда - це народна оповідь про подію, в основі якої лежить фантастичний, незвичайний образ або уявлення, що сприймається як достовірне.

У кожному українському місті, cелищі або селі є свої "візитні картки" - історичні або легендарні місця, пов'язані з подіями сивої давнини. Про них складаються легенди та перекази, саги та казки. У такий спосіб людська пам'ять зберегла нетлінні сліди історії, оповіді про героїзм предків.

Давня історія Кам'янця-Подільського дійшла до нас у вигляді легенд, вміщених у працях краєзнавців і письменників, перелік яких досить невеликий: Петро МОГИЛА, Олександр СЕМЕНТОВСЬКИЙ, Митрофан СИМАШКЕВИЧ, Юзеф РОЛЛЕ, Юхим СІЦІНСЬКИЙ, Мойсей ДОРОНОВИЧ, Тамара СИС.

Легенди висвітлюють різні етапи історії міста, починаючи з його заснування. Як і коли виник Кам'янець-Подільський?

Збереглося дві легенди та дві гіпотези вчених, які нагадують легенди.

А.

На думку деяких дослідників, 1800 років тому на терені Старого міста лежало римське місто ПЕТРИДАВА: місто-камінь, місто-фортеця.

На початку ІІ століття нашої ери римський імператор Марк ТРАЯН захопив Дакію (теперішня Румунія), отримавши контроль і над Подністров'ям.

Римські когорти стояли біля Кам'янця, а на острові розмістилося поселення - канаба, де мешкали родини воїнів, торгівці та ремісники, що поставляли легіонерам необхідні товари.

Місто так багато важило для Римської імперії , що з материка на острів був перекинутий міст, верхня частина якого складалася з дерев'яних аркових форм, а на мисі зведено замок-фортецю. Із занепадом Риму занепала і Петридава. Залишилися фрагменти її найдавніших оборонних систем і Замковий міст, який протягом століть пережив 14 ремонтів та реконструкцій.

Б.

Деякі історики ототожнюють Кам'янець-Подільський із римським містом КЛЕПІДАВА, позначеним на карті давньогрецького географа ІІ століття ПТОЛОМЕЯ.

Місто причаїлося на острові серед одвічних лісів, боліт і мочарів. Його мешканці зривались із насидженого місця лише для набігів на торгові каравани, які з незапам'ятних часів проходили краєм. Тому і назвали місто Клепідава, тобто "місто злодіїв".

Можливе й інше трактування: сюди відправляли на заслання злодіїв та вільнодумців із Риму.

В.

Юхим СІЦІНСЬКИЙ в книзі "Каменец-Подольский. Историческое описание" (Київ, 1895) пов'язував виникнення міста з литовськими князями КОРІАТОВИЧАМИ.

1362 р. великий литовський князь ОЛЬГЕРД розгромив татарські орди, передавши завойовані землі племінникам КОРІАТОВИЧАМ, які створили Подільське князівство з центром у місті Смотрич. Мовби це були землі їх матері, рід якої володів ними ще в домонгольський період.

...Поїхали якось КОРІАТОВИЧІ на полювання і заблукали. Круторогий олень вивів князів через вузький перешийок на острів "чудної краси". Вирішили КОРІАТОВИЧІ "осадити" тут місто - майбутню столицю Подільського князівства.

Острівне розташування, багаторівневий захист робили місто непереможним для загарбників.

* * *

Олень як символ сонця та надії виступає героєм у багатьох легендах світу, які сягають углиб століть. Саме олень пройшов через мілке озеро Сиваш, а за ним кочували гуни під час їх переселення в Європу, а грузинські мисливці, полюючи на оленя, натрапили на прегарну долину, де було пізніше збудовано другу столицю країни - Тбілісі.

Г.

Легенда, добре знана кам'янчанами, про убогу удову та її синів - засновників міста.

Мала удова двох синів. Уже й оженила їх, а ті й досі не збудувалися - скрізь їх гнали. Пішли якось брати шукати вільних земель, навіть хліба не взяли. Заблукали, зголодніли; раптом побачили острів, який кишів дичиною, а ріка - рибою і перлами.

Очистили ділянку від лісу, поставили хатину та поїхали за сім'ями. А мати їм удома пророкує:

- Буде ваше місто голодним і холодним, бо не взяли ви хліба в дорогу.

З тих пір і з'явилося прислів'я: Кам'янець - вінець, кругом вода, посередині біда.

ЛЕГЕНДА "О ТИМ КАМ'ЯНЧЕ ГОРОДІ ДАВНЕМ, ЩО БУВ НА ВЕСЬ СВІТ СЛАВНИМ"

"Золотий вік" Кам'янця-Подільського припав на XVI - середину XVII ст., коли місто суперничало в торгівлі з Києвом і Львовом, займаючи чільне місце в східній торгівлі.

У Стамбулі, Карсі, Криму вірменські купці купували килими, оксамит, зброю, вино, дорогі пахощі, прянощі - все те, що складало комфорт і розкіш тодішнього побуту.

Товар переправлявся транзитом через Молдову, а далі на галерах річками Дністер і Смотрич.

У межах Кам'янця-Подільського річка була судохідною між Руською брамою і 37-метровим водоспадом.

На пристані галери прив'язували до кнехтів (кам'яних стовпів у вигляді гриба) і розвантажували.

У Старому місті підводи з товарами заїжджали в тунель, який простягнувся вздовж східного боку Старого міста. (В середині ХХ ст. під час будівельних робіт знайдено рештки цього тунелю, який, за словами робітників, нагадував станцію Київського метро). Звідти коридорами товар розносили до льохів-сховищ, власниками яких були кам'янецькі купці.

Підземний Кам'янець не поступався розмірами наземному, тільки був більш утаємниченим. В дво-, триповерхових льохах зберігалися не лише предмети східної розкоші, але й вино, паливо, зброя. В ньому навіть були свої крамниці - "темні склепи". Входи до підземного міста захищали вартові.

Минули століття... Немає і згадки про підземне місто, засипане землею і сміттям. Але живуть легенди про численні скарби, надійно приховані в ньому. Скарби можуть "показуватися" людині, особливо після дощу або весняного таяння снігів. Ось чому потрібно пильно дивитися під ноги, коли йдеш Кам'янцем, і не лише у Старому місті.

ДО ІСТОРІЇ МІСЬКОГО КОЛОДЯЗЯ

Середньовічний Кам'янець-Подільський розвивався за нормами західноєвропейського містобудування. Його центром був майдан-ринок, посередині якого височіла ратуша - будинок Рад. Сектор перед ратушею відводився для народних зборів.

Зі зростанням добробуту на майдані з'явились еталоні ваги та мірні діжки. Окрасою майдану був колодязь - "око землі".

Широко відомий у народі переказ про вірменського купця НАРЗЕСА, який 1581 р. заповідав гроші на будівництво Міського колодязя.

Ділянку для колодязя відвели на межі Польського ринку. Трудомістка робота розпочалася взимку: скельний грунт заливали окропом із чанів, а камінь виламували рискалями.

Гроші швидко закінчились, і польський король Владислав ІV Ваза 1638 р. наказав, щоб кам'янчани завершили будівництво власним коштом.

Воду виявили на глибині 55 м, але вона була солоною і використовувалась лише для побутових потреб. Інша версія: вода була питна, але було її вкрай мало - 300 відер у день.

Колодязь, який кам'янчани спочатку називали Вірменським, огородили кованою решіткою. Зверху встановили шатро у вигляді балдахіну і прикрасили статуєю Діви Марії, під покровительство якої був відданий колодязь.

В 60-х рр. XVIII ст. архітектор Ян де ВІТТЕ звів над колодязем восьмикутний кам'яний павільйон у барокових формах - містобудівний акцент Польського ринку.

ЩЕ ТРОХИ ПРО ВОДУ В КАМ'ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

До води кам'янчани почували глибоку повагу - її майже не було в Старому місті. Воду привозили в діжках з річки Смотрич або з 18 джерел на східних землях, де тепер Нове місто збудовано.

Джерельна вода вважалась цілющим засобом від усяких хвороб. Плювати у воду або засмічувати її де б то не було і чим то не було - великий гріх.

Колодязна та джерельна вода перебували під покровительством Діви Марії і усіх святих.

Розповідав якось батько, а батькові - дід, що бачив на Карвасарах Матір Божу. Де вона до скелі рукою торкнулась - джерело лікувальної води забило.

Лікувальною від "100 хвороб" вважалася вода з Гунських криниць на Новому плані.

Назву колодязь отримав від гунів, які під час переселення в Європу напували в ньому своїх коней. Мовби, в одного з них розірвався шкіряний мішок і золоті монети цівкою посипались у воду. Вдень монет не видно, але вночі вони зі дна світяться, мов вогники.

Місцевість мала недобру славу серед кам'янчан. У Юхима СІЦІНСЬКОГО є переказ про учня Подільської духовної семінарії, який уночі пробрався до Гунських криниць, щоб цілющою водою промити хворі очі. Невідомо хто перестрів семінариста, але вранці його знайшли мертвим, зі спотвореним від жаху обличчям.

ТРИ НЕВЕЛИКІ ЛЕГЕНДИ ПРО ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ

450 років тому в Кам'янці-Подільському нараховувалося 24 культові споруди. Найбільше було храмів в ім'я св.Миколая - покровителя знедолених, мореплавців і торгівців. В кожному з них були свої чудотворні ікони.

1370 р. в центрі міста було зведено Домініканський монастир із костелом св.Миколая. 1420 р. костел згорів, уціліла лише ікона Діви Марії. Історики храму вважали цю подію "першим чудом" Миколаївського костелу.

Сучасний вигляд комплексу Домініканського монастиря склався внаслідок його реконструкцій, які проводилися на кошти польських магнатів ДОМЕЦЬКИХ, ГУМЕЦЬКИХ, ПОТОЦЬКИХ. Зусиллями останніх споруду було відновлено після Великої пожежі 1616 р., реставровано 1754 р. В родині ПОТОЦЬКИХ навіть було повір'я: доки домінікани - доти Потоцькі.

* * *

До середини XVII ст. на вулиці Довгій стояла церква св.Миколая, яка славилась чудотворною іконою в ім'я цього святого.

Церква занепала, тож її знесли, а чудотворну ікону св.Миколая перенесли до кафедральної Іоанно-Предтеченської церкви.

Протягом віків до ікони на Іванця (тобто, на Різдво св.Іоанна Предтечі) приїжджали прочани не тільки з Поділля, України, а навіть з Молдови. Причому молдовський елемент переважав: чоловіки з довгими смоляними вусами, жінки в білих головних уборах.

Звичай підтверджувався переказом про те, що Предтеченська церква була колись Параскевською або П'ятницькою церквою. А св.Параскева-П'ятниця вшановувалась як в Україні, так і в Молдові, Болгарії, Сербії.

В 30-х рр. ХХ ст. Іоанно-Предтеченську церкву спіткала доля більшості кам'янецьких храмів: її висадили в повітря "войовничі атеїсти". Врятовану ікону перемістили в Миколаївську церкву; копію заввишки 2 м вмонтували в церковну стіну з південного боку. Церква св.Миколая діяла до 1961 р.; пізніше її перетворили в склад. А чудотворна ікона св.Миколая опинилась в Покровській церкві на Руських фільварках.

1990 р. храм св.Миколая передали Українській православній церкві. Через рік відбувся хресний хід: ікона Миколая Чудотворця повернулась до Миколаївської церкви.

* * *

Вірменський храм св.Нігола (св. Миколая) був розташований в південній частині Старого міста. Часково зруйнований в XVII ст., у XVIII ст. - знову відбудований. Ця величезна споруда, з трьох сторін оточена критою галереєю, на фасаді якої стояла позолочена скульптура Діви Марії, була окрасою Вірменських кварталів.

Храм уславився чудотворною іконою Вірменської Божої Матері, привезеною близько 1380 р.

Легенда свідчить, що під час одного з турецьких нападів ікона була викрадена з храму і опинилась в Македонії, де в турецькій родині слугувала дошкою для тіста.

Кам'янецькі вірмени, які перебували в торгових справах у Македонії, викупили ікону і повернули до храму.

У 20-30-х рр. XX ст. ікона Вірменської Божої Матері була вивезена в невідомому напрямку, храм св.Нігола зруйнований. Однак в народі стверджують, що чудотворна ікона збереглася у відомого київського колекціонера. І коли відбудують храм св.Миколая і засяє на його фронтоні скульптура Діви Марії, ікона Вірменської Божої Матері знову повернеться в Кам'янець.

"ЛЮДОЛОВИ"

Кам'янець на Поділлі був першим містом-фортецею, яку зустрічав ворог, йдучи Волоським шляхом, що тягнувся вздовж берега Дністра.

Укріплене місто татари обминали - зберігали час і сили. Налітали як блискавка на слабо укріплені кам'янецькі передмістя: Довжок і Польські фільварки.

Про жінку з Польських фільварок, яка з дітьми втекла від татар, у кам'янчан є така легенда:

- Ще не з'явилися татари в передмісті, а вже загула земля від сотень коней: кожен татарин мав коня під собою і двох-трьох на заміну. Їх трофеями ставало все, що могло пересуватися: люди, свійська худоба, окрім свиней, яких забороняв їсти іслам. Вони полювали на хлопчиків, яких забирали в яничари, дівчат - в гареми, шляхту - на багатий викуп. За це їх прозвали "людоловами".

Побачив татарин, що з хати вибігла жінка з дітьми - кинувся за ними. Жінка з дітьми скельними стіжками збігла до річки, де стояла кам'яна церква - міцна, мов фортеця. За ними татарин об'їзним шляхом. Сховалися втікачі в церкву, впали на коліна: "Матір Божа! Допоможи, врятуй". Розтупилась земля і церква зникла в глибині, немов і не було її.

Як прислухатися або прикласти вухо край берега, то чути десь з глибини церковні співи та церковний дзвін. Але почути це можуть люди благочестиві та чисті думками і серцем.

ЛЕГЕНДА ПРО ЗАМКОВУ ПОКРОВСЬКУ ЦЕРКВУ

Серед легенд, в яких відбивається історичне минуле краю, чимало присвячено культовим пам'яткам, в їх числі і тим, що вже не існують.

Петро МОГИЛА, майбутній митрополит Київський і Галицький, був учасником Хотинської битви 1621 р.

Після поранення лікувався в Кам'янці-Подільському, де зупинився у двоюрідної сестри Маріани МОГИЛЯНКИ, в першому шлюбі ПОТОЦЬКОЇ, в другім ФІРЛЕЄВОЇ.

Тут записав легенду про замкову Покровську церкву, вміщену в книзі "Собственноручные записи Петра Могилы":

"У Кам'янці-Подільському, у внутрішньому граді, є церква дерев'яна в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці. Збудована вона за часів князів КОРІАТОВИЧІВ, де вони і поховані.

Староста БРЕСЬКИЙ, лютеранин, заборонив священикам відправляти в ній службу і, зневажаючи православну віру, перетворив церкву в стайню. Коли коней вивели з церкви, виявилося, що вони осліпли. Розгнівався староста і, не розуміючи сили Божої, вирішив зруйнувати храм. Господь не дав порушити храм своєї Матері та помрачив БРЕСЬКОГО сліпотою.

БРЕСЬКИЙ отямився, вивів коней з церкви і, призвавши до себе священиків, велів відновити в Покровській церкві службу во славу Божу. І коли це сталося, староста прозрів, прозріли і коні".

ДО ІСТОРІЇ ПЕРЕДМІСТЯ КАРВАСАРИ

Накінці 16 ст. Кам'янець став закритим містом, за мури якого не допускалися ані купці, ані подорожні. Пов'язане це було із зведенням Руських і Польських брам - оборонно-гідротехнічним систем, у спорудженні яких запроваджувалися найновіші технології свого часу.

Для купців-чужоземців на правому березі річки Смотрич був збудований караван-сарай (комори для зберігання товарів) з досконалою на той час інфраструктурою: колодязем, стайнею, голубиною поштою.

Біля караван-сараю виникло поселення, яке називалося Карвасари (спотворене - караван-сарай), де мешкали ремісники і обслуга.

У турецьку добу Карвасари окупували татари-липки, союзники турок, які тримали в напрузі навколишні села.

Пізніше передмістя заселили євреї, яким під страхом смертної кари було заборонено входити в місто більше ніж на 3 години в день. Їх глинобитні халупки тулилися до скель, мов гнізда ластівок, за що вони і отримали прізвисько "підскельники".

Мрією кожного "підскельника" було переселитися з долини в Старе місто. Наприкінці 18 ст. найзаможніші євреї компактно заселили східну ділянку Старого міста, т. зв. Єрусалимку. Інші залишилися на Карвасарах.

Народна етимологія розшифрувала назву передмістя по-іншому. Мов, на Карвасарах знаходилося повно "пітєйних" і "увєсєлітєльних" закладів, один з яких утримувала єврейка Сара.

У сусідстві з Карвасарами стояли казарми місцевого гарнізону. Масові походи солдат до Сари та її дівчаток, а, по-простому, курв, і дало назву передмістю - Курвасари або Карвасари.

ЯНИЧАРИ ВІДСТУПИЛИ

Старовинна легенда з путівника, виданого 1687 р. в Аугсгбурзі... На початку XVII ст. в Україну і Польщу насунула армія турецького султана Османа ІІ, в перших рядах якого йшли яничари. Ціль амбітного 18-річного султана - покорення Європи.

Поразка під Хотином 1621 р. змусили Османа ІІ відступити, того ж року яничари підійшли до Кам'янця-Подільського. Перед збентеженим ворогом, що оточив місто, сталася дивовижа: ріка вийшла з берегів і залила каньйон на всю його ширину. Це опустили шлюзи в оборонних системах Руської і Польської брам. У водах р. Смотрич відзеркалювалося химерне місто з шпилями храмів, подвоїлись могутні оборонні споруди.

- Хто збудував цю фортецю? - запитав Осман ІІ.

- Аллах дивною природою! - відповіли місцеві люди.

- То один аллах може і її взяти, - сказав султан.

Відходячи, турки вистрілили по місту з гармати, зруйнувавши храм св.Христа на Вірменських фільварках.

По дорозі в Стамбул яничари задушили султана шовковою мотузкою - за невміння перемагати.

ПІДЗЕМНИЙ ХІД В ХОТИН

Кам'янець-Подільський і Хотин довгий час перебували в різних державах, які безперервно воювали між собою. Українське місто - у складі Речі Посполитої (до 1793 р.), молдовське - під контролем Туреччини (до 1812 р.). Це не заважало активній участі Кам'янця і Хотина в транзитній торгівлі Схід - Захід.

Протягом XV-XVII ст. Кам'янець-Подільський з Молдовою і Туреччиною зв'язував торговий шлях, який йшов із боку Львова, далі на Хотин, Ясси, а звідти на Туреччину.

Давня кам'янецька легенда стверджувала, що колись з Кам'янця-Подільського прямісінько в Хотин було прокладено підземний хід завдовжки 20 км. Ним користувалися контрабандисти, таємні агенти, військові, ходили в гості родичі.

З боку Хотина підземний хід був добре замаскований. Довідалися про нього турки і підірвали в ділянці Дністра. Вода хлинула в тунель, в результаті чого багато людей загинуло.

В XIX ст. підземний хід, який мовби розпочинався з галереї перед Старою фортецею, досліджували місцеві краєзнавці. Висновки були невтішні: підземелля облюбовала якась сила, можливо "нечиста", яка задувала свічі та жахала дослідників. Краєзнавці організували релігійну процесію зі священиками з кадилами. Але представники "тьми" із завзяттям відстояли місце свого постійного перебування.

ХРЕСТИ І ХАЧКАРИ В КАМ'ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

В описах церковних літописів неодноразово вказувалося на сталий кам'янецький забобон - не ставити жител на місці колишніх церков і цвинтарів. Хто порушить цю заборону, того переслідуватимуть нещастя, пожежі і смерті родичів.

В XIX ст. на місці Онуфріївської церкви на лівому березі р. Смотрич був встановлений дерев'яний хрест із розп'яттям, перед яким горіла лампадка. Там, де стояла стара Георгіївська церква, - був кам'яний хрест.

2007 року на місці давньої П'ятницької церкви обладнано каплицю на честь св.Параскеви-П'ятниці.

В XVI-XVII ст. у вірменській громаді Кам'янця-Подільського особливо розвитку набула така галузь декоративного ремесла як хачкари - пам'ятники, які не мали аналогів у світовому мистецтві.

Хачкар - це хрест, вміщений на гладкому чи різьбленому камені, який вмонтовано в стіни церков як з внутрішнього, так і із зовнішнього боків. На хачкарі вміщували імена архітекторів, каменерізів або фундаторів храму.

Зберігся хачкар і в Кам'янці-Подільському. Його можна побачити в стіні Миколаївської (колишньої вірменської Благовіщенської) церкви. До хреста-каменю, як до святого знамення, підходять прочани та гості міста і, доторкнувшись до нього рукою, неквапно бесідують із Творцем.

"СТАРИЙ МІСТ КОЛО КОВАЛІВ"

З внутрішнього Поділля до міста простягнувся шлях повз Польські фільварки, вбрід річкою, а далі узвозом до Північної міської брами.

Першими зустрічали подорожніх ковалі, які пристосували печери в скелях під пересувні кузні. Вони підковували коней, ремонтували вози, виготовляли кінську упряж, цвяхи.

На початку XIX ст. правий і лівий береги Смотрича з'єднав дерев'яний міст, який називався Новим. Після того, як ввели в дію міст через каньйон на сході Старого міста, то і його спочатку назвали Новим, пізніше Новопланівським. Міст біля Польської брами отримав іншу назву - "Старий міст коло ковалів".

Юхим СІЦІНСЬКИЙ описував місцевість так: "Руїни похмуро стоять над річкою, відбиваючись у каламутних водах кручі, піддержуючи у прибережних міщан марновірний острах..."

У давнину біля Польської брами стояла каплиця, від якої залишилася лише ікона св.Ганни, що висіла на брамі. Від цього Польську браму інколи називали "Брамою св.Ганни".

Олександр СЕМЕНТОВСЬКИЙ переповів місцеву легенду про те, що на березі річки Смотрич височіла колись дерев'яна церква. Останній її священик наклав на себе руки. З того часу, напередодні Святого Христового Воскресіння, з-під землі доносився дзвін і початок церковної пісні - ірмосу: "Вскую мя отринул єси от лиця Твойого, Світе незаходимий, і покрила мя чуждая тьма окаянного". Однак кінця тієї пісні: "обрати мя к світлу заповідей Твоїх, стопи мої направи, молюся" - ніхто ще не чув.

Розповідають, що в давні часи під Смотричем проходив підземний хід. Вода розмила його, утворивши вир, по-місцевому - кручу, яка поглинала вози, фаетони і коней, що шукали брід.

Під час розширення Старопоштового узвозу була розібрана Нижня Польська брама - і увесь камінь використали на засипання цієї кручі.

МІДЬОРИТ КИПРИЯНА ТОМАШЕВИЧА

Задуми турецького султана напасти на Річ Посполиту були відомі в Європі за 4-5 років до самої події.

Майбутня війна трактувалась як двобій між християнським та мусульманським світами, а містам Східної Європи відводилася роль останніх бастіонів. Це зумовило популярність зображень українських міст і фортець, зокрема Кам'янця-Подільського.

У Парижі, Франфурті, Аугсбурзі були надруковані карти Кам'янця-Подільського. Особливо цікавим виявився мідьорит - гравюра на міді кам'янчанина Киприяна ТОМАШЕВИЧА, найдавніший і найдосконаліший план міста, що є цінним джерелом знань про забудову та фортифікацію Кам'янця.

Своєрідність середньовічних карт полягала в тому, що вони мали спільні риси із архітектурними пейзажами, надаючи більшу інформацію про забудову.

За історичними джерелами Киприян ТОМАШЕВИЧ мав освіту землеміра, був добре обізнаний із топографією міста.

У верхній частині мідьорита зображений герб Подільського воєводства в оточенні гербів трьох міських громад - української, польської, вірменської. Праворуч - ім'я гравера, внизу - історико-топографічний опис міста та герб краківського єпископа ТЖЕБИЦЬКОГО, на гроші якого був надрукований мідьорит, із присвятою: "Коли Кам'янцю загрожує небезпека, приходить на допомогу Тжебиціанський лебідь, укріпляючи міські стіни своїми освяченими знаменами..."

Ця присвята надихнула кам'янчан на створення легенди про птаха - захисника міста. За народними повір'ями, цей птах - величезний гриф, що закриває крилами сонце. Тридцять днів без перестанку гриф літає над містом, захищаючи його і віщуючи долю. Коли скине на землю чорне пір'ячко, то місто очікує небезпека, біле - злагода та процвітання.

ЛИПИ ХОЦИМІРСЬКОГО

У середньовічних містах не прийнято було висаджувати дерева вздовж вулиць і квіти біля будинків. Фрукти, екзотичні квіти, паростки дерев траплялися лише в орнаментах, що прикрашали білокам'яні портали, карнизи і лиштви вікон.

Єдине дерево, яке так і називалося - "міське дерево", росло біля Міського колодязя на Польському ринку.

Дворик (шляхетська садиба) ХОЦИМІРСЬКОГО - єдина зелена оаза Старого міста. Шляхтич власноруч посадив в садибі смереку - символ довголіття, акацію - символ безсмертя. Найкраще в скелястому грунті прижилася липа - дерево, благодатне для чоловіків. У народі вважали, що липа забирає на себе жіночі прокляття.

Липи вінцем оточували будинок ХОЦИМІРСЬКОГО, що стояв на південно-західному боці Старого міста, звідки відкривався чудний вид на могутню фортецю та безкраї поля на горизонті.

Увечері, після церковних дзвонів на молитву "Ангел Господень", поважні городяни збиралися на ганку будинку, обговорюючи нагальні кам'янецькі справи та висміюючи наміри Туреччини напасти на Поділля.

Наступали сутінки, дивно пахли липи, шелест яких нагадував молитву... Закінчувалося останнє мирне літо XVII століття в Кам'янці-Подільському...

Разом із першою хвилею біженців покинув Кам'янець-Подільський і вірменський патрицій ХОЦИМІРСЬКИЙ. У Львові під час пологів померла його дружина, залишивши новонароджену доньку Маргариту.

У львівській кам'яниці ХОЦИМІРСЬКОГО знаходили притулок кам'янчани та ченці Тринітарського ордену, який був створений для викупу християн із неволі. Про що б не бесідували у ХОЦИМІРСЬКОГО, всі розмови закінчувалися молитвами до Бога про найскоріше повернення до Кам'янця-Подільського.

1688 року ХОЦИМІРСЬКИЙ з іншими багатими вірменами дав тринітарам гроші на дорогу в Кам'янець-Подільський для викупу з ясиру 8 християн, ціна яких становила 300-1800 злотих, залежно від суспільного стану.

У Львові ХОЦИМІРСЬКИЙ помер, відписавши дім і землю в Кам'янці-Подільському ченцям - тринітарам для побудови костелу і монастиря з умовою збереження на садибі лип.

1717 року тринітари заснували в Кам'янці-Подільському монастир і звели дерев'яний костел.

У 1750-1765 рр. на пагорбі при в'їзді в місто постав кам'яний храм, декоративне убранство якого вирішено в стилі пізнього барокко. До костелу підходять двомаршеві сходи, огороджені парапетом і з скульптурою Діви Марії, яка оберігає і захищає місто.

Липам ХОЦИМІРСЬКОГО було понад 300 років, коли 1908 року їх із корінням із землі вирвав ураганний вітер.

Переможці і переможені

1 січня 1672 р. у Варшаву з Туреччини прибув гонець із звісткою про оголошення війни.

У серпні 1672 р. султан Мехмет ІV перейшов Дністер, направляючись в бік Кам'янця-Подільського. До нього приєдналися татари-липки, козаки гетьмана ДОРОШЕНКА. Всього 150-170 тисяч воїнів.

Виявилося, що Кам'янець-Подільський скоріш захищений легендами та казками, ніж гарматами і солдатами: Кам'янецький гарнізон складався з 1200 жовнірів та 500 ополченців.

Захисники міста-фортеці під командуванням офіцерів Войцеха ГУМЕЦЬКОГО, Яна МИСЛІШЕВСЬКОГО та Єжи ВОЛОДИЄВСЬКОГО проявляли чудеса хоробрості.

Культовий роман польського письменника Генріка СЕНКЕВИЧА "Пан Володиєвський", в якому змальовані події 1672 р., має трагічний фінал - головний герой Михал (Єжи) ВОЛОДИЄВСЬКИЙ та його бойовий побратим ГЕКЛІНГ підривають пороховий склад у фортечній башті та гинуть разом із турками.

Проте очевидець події Киприян ТОМАШЕВИЧ в описі на мідьориті повідомляє інше: башту, зруйновану порохом, що в ній зберігався, випадково підпалили продавці овочів, які перебували у Старій фортеці; при цьому загинуло народу і військових понад 600 осіб.

За неписаними законами війни переможці три дні грабували місто.

Легенда повідомляє, що турки вивезли з Кам'янця-Подільського 100 возів золота - срібла, 300 хлопчиків взяли в яничари, а дівчат, серед яких були молоді черниці та шляхетні пані, - в гареми.

Турки здирали з церков хрести, а з ікон - дорогоцінні оправи; самими ж іконами вимощували вулиці.

Мехмет ІV в'їхав у місто на білому коні в зелених шатах - в руці тримав прапор із датою взяття міста.

Переказують, що він спішився з коня лише в Петропавлівському костелі, перетвореним на мечеть падишаха, де відбулася п'ятнична джума - намаз.

Для султана в Кам'янці-Подільському організували гарем із місцевих дівчат. Але одразу після намазу султан відправився на полювання в Жванецькі степи біля Дністра і в Кам'янець-Подільський не повернувся. А невільниці в султанському гаремі так і зав'яли у дівках.

Турки в Кам'янці-Подільському

27 років частина Поділля входила до складу Османської Туреччини. Був створений Кам'янецький еялет - провінція під владою губернатора - бейлербея. Першим Подільським бейлербеєм став Галіль-паша з Очакова.

Під його наглядом французькі інженери відбудували обидва замки - Старий і Новий, Замковий міст, деякі оборонні споруди. Це породило "турецьку легенду", за якою саме туркам приписували зведення усіх значних споруд у Кам'янці-Подільському. І в народі довгий час говорили: Турецька фортеця, Турецький міст, Турецький колодязь тощо.

На Вірменському ринку для Галіль-паші збудували зимову резиденцію. Влітку він давав аудієнцію на Вірменському бастіоні, завішаному коштовними килимами, в оточенні драбантів - особистої охорони, драгоманів - перекладачів, писаря.

Приватне життя Галіль-паші проходило в двоповерховому будинку в південній частині Старого міста. До високого муру з аркадою примикала трикутна садиба - його гарем. В садибі був кам'яний льох - в'язниця для непокірних невільниць.

1673 року Кам'янець-Подільський охопила епідемія дизентерії, від якої померла улюблена донька Галіль-паші, ніжна і тендітна дівчина.

Безутішний батько призвав до себе майстра-різьбяра і наказав: "Зроби так, щоб камінь заплакав!"

Різьбяр, ім'я якого не збереглося, створив надгробний пам'ятник під назвою "Фонтан сліз". Це була мармурова стела з нішею посередині, що символізувала глибоке горе. Трикутник в ніші означав око, з якого крапля за краплею стікала вода в мармурову чашу - символ серця.

"Фонтан сліз" був встановлений в домініканському Миколаївському костелі, перетвореного в мечеть на честь дружини султана Рабії Гюль-Нуш.

Незабаром "Фонтан сліз" як надгробний пам'ятник став широко популярним у мусульманському світі. Однак зберігся лише один - в історико-археологічному музеї в Бахчисараї.

"Чудо" святого Яцека

Після окупації міста турками Кам'янець-Подільський залишили шляхта і католицьке духовенство, захопивши із собою особисте майно та храмові цінності. Їх шлях лежав до Львова, Кракова, Варшави.

Чернець-домініканець Яцек вирішив врятувати від опоганення св. причастя. Раптом почув:

- Береш сина - візьми і матір!

Це промовила Діва Марія, вказуючи на скульптуру в костелі.

- Ти тяжка і велика - відповів Яцек, маючи на увазі скульптуру. - Як я тебе до Львова донесу?

- З вірою - донесеш!

Зітхнув Яцек, підняв скульптуру - вона зменшилась в розмірі. Поклав на плече і з молитвою дістався до Львова.

Через 27 років кам'янчани, що залишилися в живих, повернулися в місто. Прибув і чернець Яцек - уже немолода і немічна людина. Він приніс на плечі статую Діви Марії, яка знову зайняла місце в костелі.

Дослідники домініканського ордену назвали цю подію другим "чудом" домініканського костелу.

У пам'ять про "чудо" головний фасад храму був прикрашений двома скульптурами Діви Марії, одну з яких тримав на долоні св. Яцек.

ЯК ТУРКИ РОЗІГНАЛИ ВІРМЕНСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР

Кам'янецькі вірмени стогнали під турецьким ігом. Цілий рік вони намагалися налагодити торгівлю з турками, але безуспішно.

Останньою краплею, що переповнила чашу їх терпіння, стало поводження Галіль-паші з черницями-дівотками при церкві святого Ніголи.

Призвав Галіль-паша до себе священика Матвія, який очолював вірменське духовенство, і став дорікати йому:

- Чому твої жінки ходять по вулицям міста без супроводу?

- Це не мої жінки - відповів Матвій. - Це черниці, які перебувають у монастирі в добровільному засланні.

- Твій Бог не дозволяє тобі утримувати гарем. Стань мусульманином і кожен підтвердить твоє право на гарем, а зараз - зась! - наполягав Галіль-паша.

- Так це ж монастир, а не гарем! - злякався Матвій. - А черниці не мої дружини.

Галіль-паша не став розбиратися в християнських тонкощах. Він послав яничар, щоб розігнали монастир та наймолодших черниць привели в гарем.

Але яничари, підкуплені вірменами, донесли Галіль-паші, що черниці в гарем не придатні, бо всі вони старі і негарні.

Вранці 600 вірмен разом з черницями-дівотками покинули Кам'янець; більшість поселилися в Пловдеві (Болгарія).

ЗОЛОТА КАРЕТА

З давніх-давен блукають по світі шукачі скарбів: люди різних професій, старі і молоді, гуртом і поодинці, озброєні старовинними картами, вони розшукують барила з дукатами, скрині з коштовностями, все те, що в їх уяві об'єднується під поняттям "скарб".

У Кам'янці-Подільському шукають "золоту катеру". Це відбувалося ще за турок. Захопили вони Кам'янець, а з ним і гори золота та коштовності.

Відвозили добро в Стамбул - верблюдами, кіньми, віслюками. Але золота і коштовностей не зменшувалося. Наказав Галіль-паша розплавити золото і виляти з нього золоту карету, по місцевому - ридван.

Коли карета була виготовлена її загрузили барилами з грошима, мішечками з коштовностями, а зверху поклали скриньку з турецькими реліквіями.

На Турецькому мості коні злякалися, карета накренилася і полетіла у водоспад, який називається кручею. Глибина її 20 метрів. Як турки не намагалися дістати золоту карету - не змогли.

Скарб шукають уже не одне століття. Орієнтири його чіткі та конкретні - "ріка Смотрич під Замковми мостом з боку Руських фільварків".

1911 року на берег Смотрича під час повені винесло на берег сотню золотих монет, що знову надихнуло на пошуки скарбів.

Наприкінці ХХ ст. до справи підключилися професіонали із самосвалом, екскаватором та стародавньою картою, придбаною в Туреччині за чималі гроші. В результаті пошукових робіт було порушено русло ріки Смотрич, ледь не втопився екскаваторник, але скарб так і не був знайдений.

А Кам'янцем закружляли чутки, що турки обіцяли винагороду тому, хто знайде не так золоту карету, як турецькі реліквії, заховані в ній. На додачу вони безкоштовно відбудують Старе місто та реставрують Замковий (Турецький) міст.

ПЕТРО І В КАМ'ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

Петро І - останній цар московський, перший імператор Російський, правління котрого характеризувалося війнами, походами та реформами.

Повертаючись після Прутського походу, в серпні 1711 року Петро І зупинився в Кам'янці-Подільському.

Його резиденцією став непоказний зовні будинок кам'янецького старости на Довжку, який вражав внутрішнім убранством.

Кам'янецькі гончарі презентували Петру І набір люльок-носогрійок, які виготовлялись з місцевої глини.

Петро І зацікавився захисними спорудами міста, два дні оглядаючи їх. В тунелі Північної міської брами біля Кушнірської башти у імператора вітром зірвало шляпу.

- Яка вітряна брама! - вигукнув Петро І.

З тих пір назва міських воріт - Вітряна брама - прижилась не тільки в народі, а і увійшла в краєзнавчу літературу.

ЕПІДЕМІЯ ЧУМИ 1770-1771 РР.

Чума або "чорна смерть" - інфекційна хвороба, що протягом тисячоліть періодично охоплювала всі країни світу.

За свідченням польського хроніста Яна ДЛУГОЖА, чума на Поділлі була зафіксована вперше 1407 р., а далі 1510, 1512, 1588, 1618 рр.

Опис чуми 1770-1771 р. залишив відомий знавець старовини Юзеф РОЛЛЕ. Спираючись на джерела, він повідомляв, що хворобу занесли солдати російських військ, які повертались через Кам'янець-Подільський з фронту з чергової російсько-турецької війни. Вже в серпні 1770 р. з'явились в місті перші ознаки чуми. Страх охопив городян: вони залишали будинки, крамниці і утікали в гори, в ліси. Спорожніли монастирі, замовкли церковні дзвони.

У місті залишилося декілька десятків людей, що очманіло блукали серед мертвих тіл, яких не рушали навіть хижаки.

І тоді - сповістив Ролле - люди зібрались разом і, взявши ікону Божої Матері, направились в Довжоцький ліс (Довжок - передмістя Кам'янця з напільного боку фортеці). Там у землянках вони пережили зиму і навесні, коли епідемія чуми пішла на спад, у повному складі повернулись у місто.

КОМЕНДАНТ ЯН ДЕ ВІТТЕ

Ян де ВІТТЕ - комендант Кам'янецької фортеці (1768-1785 рр.), талановитий архітектор, який спроектував домініканський костел у Львові, удачливий негоціант, який нажився на торгівлі зерном. Він народився в простій вірменській родині, хоча пізніше зумів доказати своє патриціанство, що відобразилося у трансформації прізвища - ВІТТ, ВІТТЕ, де ВІТТЕ.

Через шлюби дітей намагався поріднитися з кам'янецькою шляхтою. Однак донька Текля вийшла заміж за вірменина Аксамитовича, принісши в посаг 30 тис. злотих. А про сина Яна де ВІТТЕ - Юзефа в Кам'янці-Подільському складалися глумливі куплети: він одружився з Софією ГЛЯВОНЕ, танцівницею зі Стамбулу, чиє життя нагадувало авантюрний роман ХVІІІ ст.

Як архітектор Ян де ВІТТЕ не мав рівного в Кам'янці-Подільському. За його проектами в місті було зведено Тріумфальну браму, палац коменданта, відреставровано Замковий міст, Руську браму тощо.

У 1760-х рр. архітектор переоздобив майдан Польський ринок в барокових формах. На Вірменському ринку він з'єднав арками п'ять будинків на південній стороні, що надало майдану вигляду театральної декорації...

Про працездатність Яна де ВІТТЕ складалися легенди. Він стільки збудував, відремонтував і відреставрував, що кам'янчани пов'язують з його іменем зведення майже всіх найвизначніших будівель міста всього ХVІІІ та навіть початку ХІХ ст.

"БРАМА БАЖАНЬ"

Восени 1781 року в місто приїхав останній польський король Станіслав-Август ПОНЯТОВСЬКИЙ.

До королівських відвідин було зведено Тріумфальну браму в стилі пізнього бароко, автором якої вважається Ян де ВІТТЕ. Це кам'яна споруда на двох опорах з тунельним проїздом до Кафедрального костелу святих Апостолів Петра і Павла. Краси і довершеності споруді надає ліхтар з скульптурою святого Яна НЕПОМУКА - покровителя доброї слави і щирої сповіді. На фризі напис латиною, що першим під тріумфальною брамою пройшов король Станіслав-Август 9 листопада 1781 року.

Короля зустріло місцеве панство, зокрема і комендант Кам'янецької фортеці Ян де ВІТТЕ, його син Юзеф ВІТТЕ з дружиною, уславленою красунею Софією ГЛЯВОНЕ.

Саме під брамою Софія забажала від короля нагороду за дипломатичні послуги для Речі Посполитої при дворах європейських королів.

Переказують, що ПОНЯТОВСЬКИЙ подарував Софії сережки вагою у 200 лотів (це приблизно 2 кг чистого золота). Сережки довгий час зберігалися в родині як символ "королівської ласки", оскільки носити їх було неможливо.

А в Кам'янці-Подільському народилася легенда, що коли під брамою щиро покаятися святому Яну НЕПОМУКУ та попросити Божої допомоги - допомога обов'язково прийде.

З часом Тріумфальна брама перетворилася в таку собі "браму бажань". Під її склепінням численні туристи і гості міста перетворюють на дійсність свої потаємні бажання, торкаючись долонею до каменя в арці.

"ЖІНКА, ЯКА ЗМІНЮВАЛА ДОЛІ СИЛЬНИХ СВІТУ СЬОГО"

Ще за життя вона увійшла у легенди, як "Жінка, яка змінювала долі сильних світу сього".

Софія Глявоне-Вітте-Потоцька вважалася найгарнішою жінкою Європи. Коли Софія входила в залу, дехто з присутніх ставав на вікна, щоб побачити цю "прекрасну фанаріотку".

А народилася вона в бідній грецькій родині, яка переїхала в Стамбул, де оселилася в кварталі Фанар, звідси і "прекрасна фанаріотка".

Дівчина танцювала на майданах, заробляючи на хліб для себе і своєї родини. Софія підросла і мати відвела її до іноземних посольств, де і продала тому, хто дав більше грошей. Це був польський посол Кароль Боскомп Лясопольський, який обіцяв одружитися з нею після смерті тяжко хворої дружини. Коли Лясопольского раптово визвали до Варшави, за ним слідом і поїхала Софія. В Хотині в неї закохався Юзеф Вітте, син кам'янецького коменданта, запропонувавши дівчині руку і серце. Таємно обвінчавшись в костелі на Зіньківцях - передмісті Кам'янця-Подільського, подружжя відправилося підкорювати Європу. Їх приймали у Берліні - прусський король Фрідріх ІІ Великий, у Відні - австрійський імператор Юзеф ІІ, у Варшаві - польський король Станіслав-Август. Софія танцювала при дворі короля Франції Людовика ХVІ. Її запрошували до Версаля французька королева Марія-Антуанета, граючи роль "прекрасної пастушки", доїла надушених корів з позолоченими рогами. Софії припала до душі роль "прекрасної садівниці". Для неї в Кам'янці-Подільському на березі р. Смотрич Юзеф Вітте збудував літній палац та улаштував сад. Алеї саду, які простягнулись вздовж обох берегів ріки, були прикрашені екзотичними квітами та деревами. Софія, в платті з криноліном, яке першою одягла в місті, походжала доріжками саду, зриваючи з дерев жовтогарячі персики та стиглі груші.

Юзефа Вітте перевершив другий чоловік Софії - Станіслав Потоцький, один з найбагатших магнатів Польщі. Він збудував для неї в Умані сад - шедевр паркового мистецтва України, який назвав на честь дружини Софіївкою.

ЗАНЕПАД

Війни, яка вела Річ Посполита, залишилися в минулому. У 18 ст. Польщу руйнували міжусобні чвари та селянські повстання.

Проте Кам'янець-Подільський знаходився в повній бойовій готовності, зводячи все нові і нові захисні споруди. Це були батареї - укріплення під захистом артилерії у кількості 8 гармат з кінським запряжками під час бойових дій. В мирний час кількість гармат зменшувалась.

Північно-східна лінія укріплень складалась з М'ясного бастіону, який захищав підступи до церкви св. Трійці, батареї св. Єжи, св. Георгія або Іванівська, св. Мойсея, св. Миколая. В південну захисну лінію входили батареї св. Андрія, св. Терези, св. Юзефа і св. Михайла.

Батареї зводились на місці житлових будинків, храмів та пусток, що звужувало життєвий простір кам'янчан. В місті панували скупченість будинків та бруд біля них. Був замощений лише ратушний майдан - решта вулиць потопала в багнюці. Вулицю Довгу перерізав рів, куди зливали нечистоти з усього кварталу, біля якого копирсалися кури, свині і замурзані діти.

* * *

У 1768 році, після запровадження в місті смертної кари було страчено 200 селян, які приймали участь в Коліївщині - великому селянському гайдамацькому русі.

За легендою, в Кам'янці-Подільському був спалений Іван Клобуцький, один з селянських ватажків. Багаття було таким великим, що полум'я охопило півнеба - для острашки жителів передмість, які підтримували повстанців.

ПОВІТРОПЛАВЕЦЬ ДУШИНСЬКИЙ

У 80-х рр. 18 ст. в місті Кам'янці-Подільському проживав такий собі Душинський. Він виготовляв іграшки та механічні прилади, які подобались як дітям, так і дорослим. Дітям купували ляльки, що ходили по підлозі, дерев'яних пуделів, що стояли на задніх лапах чи барабанщиків на круглому диску: повернеш ручку - барабанщики піднімали і опускали на барабан палички.

Дорослі віддавали перевагу годинникам з зозулею або з арапом, який підморгував і відбивав ногою години. А ще Душинський майстрував повітряні кулі, мріючи злетіти в небо. 1783 року він зробив дві спроби відірватися від землі, але кулі розірвалися. Розповідають, що в третій раз, повітроплавець піднявся вгору. Обивателі перелякано христилися, діти кричали і кидали камінням, коли куля низько пролетіла над містом в бік східних земель… Незабаром вона щезла за обрієм. Більше Душинського в місті ніхто не бачив.

ТАЄМНИЦЯ ВЕНЕЦІЙСЬКОГО ДЗЕРКАЛА

Східну частину Вірменського ринку прикрашає двоповерхова будівля, споруджена у 1789-1790 рр. для греко-католицької духовної семінарії.

1793 р., коли Поділля увійшло до складу Російської імперії, будинок пристосували для зібрань подільського дворянства, пізніше для приватного театру.

У 1805-1865 рр. в ньому розміщувалася Подільська духовна семінарія, єдиний в краї навчальний заклад, який готував священиків і вчителів народних шкіл.

Зі стін Подільської духовної семінарії вийшов Михайло ДОСТОЄВСЬКИЙ, батько великого російського письменника Федора ДОСТОЄВСЬКОГО, українські письменники Анатоль СВИДНИЦЬКИЙ та Степан РУДАНСЬКИЙ, етнограф Каленик ШЕЙКОВСЬКИЙ.

1865 р., коли семінарію перевели в новий корпус на Новому плані, будинок у Старому місті передали під духовне училище, а далі під музей старожитностей тощо.

1982 р. в будинку розмістився художній відділ Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника. В експозиції відділу були представлені не лише ікони, картини, скульптура, але й колекція фарфору, старовинні меблі. Так, у першому залі експонувалося велике венеційське дзеркало в позолоченій рамі. Екскурсанти з подивом відзначали, що пейзаж XVIII ст., розміщений на протилежній стіні залу, в дзеркалі виглядав яскравішим, аніж насправді, та й самі вони гляділися красивішими…

Ще в середньовіччі була помічена своєрідна принадливість венеційських дзеркал. Люди помічали, що в таке дзеркало було приємніше дивитися, ніж у звичайне. Справа полягала в тому, що до складу амальгами, яка відбивала поверхню дзеркала, венеційські майстри додавали золото, за рахунок чого в зображенні переважали тепліші та м'якіші відтінки.

Але не тільки це було таємницею музейного експонату... Наглядачі залу спостерігали як раз по разі в дзеркалі відбивалася якась темна маса у вигляді юнака в мундирі семінариста, а, крім того, чули позіхання, бормотання і шерхіт.

Коли дзеркало - подразник аномальних явищ - винесли із залу, зникли і звуки, недоречні в музеї.

"ОСЬ ЯКИЙ ТОЙ КАРМЕЛЮК"

У Старій фортеці в Кам'янці-Подільському є вежа, яка носить ім'я Устима КАРМЕЛЮКА. В ній тричі тричі тримали за гратами національного героя українського народу Устима КАРМЕЛЮКА.

За переказами, під час ув'язнення прижиттєвий портрет героя написав художник-кріпак Василь ТРОПІНІН, власник якого 1793 р. отримав від імператриці Катерини ІІ маєтки в Подільській губернії.

На Польському ринку, в центрі міста, в 1814, 1818, 1823 рр. Кармелюка катували і таврували перед засланням до Сибіру.

У скарбницю легенд та переказів про народного героя входить оповідь про те, як Кармелюк із кам'янецької в'язниці втікав.

…Відомо, що КАРМЕЛЮК був в пошані серед селян, міщан, духовенства, а особливо серед жінок, які відвідували його у в'язниці з кошиками з їжею та питвом. А на згадку, чи як тоді казали "на незабудь", дарували Кармелюку хусточки-носовички. Мовби хусточок зібралось так багато, що Кармелюк сплів з них мотузку, за допомогою якої і втік, спустившись із фортечної вежі-в'язниці.

ШЕВЧЕНКО В КАМ'ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

Восени 1846 року за завданням Археографічної комісії Тарас ШЕВЧЕНКО завітав до столиці Подільського краю.

Він зупинився на казенній квартирі Петра ЧУЙКЕВИЧА, викладача чоловічої гімназії, якого знав ще по Києву. В щоденнику поета зберігся запис трьох народних пісень, записаних зі слів Петра ЧУЙКЕВИЧА.

Усього три дні перебував ШЕВЧЕНКО в Кам'янці-Подільському, але й цього було досить, щоб місто увійшло в сучасне шевченкознавство, а кам'янецькі легенди про ШЕВЧЕНКА - в український фольклор.

* * *

Коли ШЕВЧЕНКО приїхав у Кам'янець-Подільський, оточили його різні панки і підпанки і повели на огляд вартих уваги пам'яток старовини. Завели у фортецю, тодішню в'язницю:

- Ось у цій вежі тричі сидів і тричі втікав з неї розбійник КАРМЕЛЮК!

- Тричі сидів, тричі тікав? Так це герой, його малювати треба! - вигукнув ШЕВЧЕНКО.

І тут на стінах фортеці з'явилась чоловіча постать у червоній чемерці:

- Малюйте, Тарасе Григоровичу! Я - Устим КАРМЕЛЮК.

Налетіли жандарми, чоловік зник і знову з'явився на стіні фортеці:

- Малюйте, Тарасе Григоровичу!

І тоді дав слово Кобзар відобразити образ Кармелюка у своїй творчості. Він написав повість "Варнак", в головному героєві якої втілено риси "славного лицаря українського народу" Устима КАРМЕЛЮКА.

* * *

Із радістю дізнався поет, що в місті проживає Іван ВАСЬКОВ, товариш ШЕВЧЕНКА по Петербурзькій академії мистецтв. ШЕВЧЕНКО гостював у ВАСЬКОВА в глинобитній хатинці на Підзамчі. В пам'ять про відвідини ВАСЬКОВ вимостив доріжку, якою йшов Кобзар, складним орнаментом із різнокольорового каміння.

ЗАМКОВИЙ МІСТ

Замковий міст (ХІ ст., ХV ст., ХVІІ-ХVІІІ ст.) був збудований на кам'яному гребні, що з'єднував острів із мисом материка. Особливістю його є те, що він стоїть вздовж, а не поперек ріки Смотрич.

В ХVІ ст. міст був дерев'яним, на кам'яних опорах, про що повідомляв 1493 року прочанин з Московії Трифон КОРОБЕЙНИКОВ. Німецький мандрівник Ульріх фон ВЕРДУМ 1621 року відмічав, що міст був арочним і дуже високим.

Під час розбудови фортеці під керівництвом Йокуба ПРЕТВИЧА (ПРЕТФУСА), під мостом у скелі пробито склепінчастий канал, який регулював воду в Смотричі під час повеней. Разом із Руською і Польською брамами Замковий міст входив до складу оборонно-гідротехнічних споруд міста.

Сам міст був настільки вузьким, що на ньому не могли розминутися подорожні з повозкою. Тому каравани з товарами входили в Кам'янець-Подільський долиною через Руську браму і Південну міську браму. Наприкінці ХVІІ ст. на місці Південної міської брами було збудовано міські казарми.

* * *

Під час турецької окупації (у 1672-1699 рр.) Замковий міст був обмурований кам'яною кладкою, в результаті чого набув форму суцільної стіни завдовжки 88 м, заввишки 24-28 м.

За турок Замковий міст називався Турецьким. Існує легенда, що на ньому був страчений безталанний син Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО - Юрко.

Саме його, незадовго до смерті, Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ визнав за свого наступника. Однак гетьманська булава виявилася не під силу 16-річному Юрку ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ. Сучасники відзначали, що був він кволим, хворим на "падучу" (епілепсію), схильним до несподіваних нападів шалу.

Юрій ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ воював із поляками, з татарами, з росіянами. Прийнявши постриг, був ченцем у монастирях Києва, Сміли. Сидів у в'язницях Пруссії і Константинополя.

Використовуючи його ім'я, турки двічі надавали Юрію ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ султанський фірман на звання гетьмана і "князя Сарматійського" з резиденцією в місті Немирів.

1685 року за доносом гетьман-князь був заарештований і привезений в Кам'янець-Подільський. Після короткого розслідування, яке відбувалося у Ратуші на Польському ринку, Юрія ХМЕЛЬНИЦЬКОГО задушили мотузкою і, коли тіло стліло, скинули з Турецького мосту.

За іншою легендою, він був відправлений у грецький монастир на острові в Егейському морі. І сьогодні на Мальті туристам показують могилу "козацького генерала" Юрія ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

* * *

1766 року архітектор Ян де ВІТТЕ відремонтував міст на гроші польського короля Станіслава-Августа, в пам'ять про що була встановлена дошка.

1876 року були розібрані надбрамні башти, які стояли на Замковому мості, встановлені дерев'яні тротуари з перилами, що розширювало дорогу, але середньовічний колорит Замкового мосту був остаточно втрачений.

Замковий міст входить у вітчизняну "Книгу рекордів" як найстаріший міст України.

НОВОПЛАНІВСЬКИЙ МІСТ

Коли забудова Кам'янця-Подільського досягла задушливої щільності, кам'янчани приступили до освоєння лівого берега річки Смотрич. Проривом стало спорудження мосту, що будувався з 1864 до 1874 р. під наглядом інженер-капітана Якова КОСТЕНЕЦЬКОГО. Довжина мосту - 136 м, висота - 38 м.

Новий або Новопланівський міст з'єднав Старе місто зі східними землями, де незабаром було зведено нове місто - Новий план, із широкими вулицями, зеленими скверами і майданами. Цілющі джерела, якими славилася околиця, були оформлені в колодязі та освячені священиками. В 50-60 рр. ХХ ст. на їх місці забили фонтани, які пізніше майже висохли.

Одразу після введення в дію Новопланівського мосту він став для кам'янчан улюбленим місцем відпочинку - свого роду бульваром. Про це свідчать численні фотографії Новопланівського мосту з гімназистами, чиновниками та дамами в капелюшках, що фланірують тут.

На огляд краєвидів з Новопланівського мосту приводили гостей з провінції, і дами навіть зомлівали, глянувши в 38-метрову прірву під ногами.

Відома співачка Лідія ЛИПКОВСЬКА, яка 1901 р. закінчила Маріїнську жіночу гімназію, згадувала, що з подругами подовгу простоювала на мості, милуючись квітучими скелями та мріючи про майбутнє.

2006 р. Новопланівський міст був відремонтований з реставрацією ліхтарів та решітки в стилі ХІХ ст., що сприяло підвищенню його позитивної енергетики і розбурхувало фантазію. Розповідають, що рано-вранці, коли в долині ще клубочиться туман, на мості інколи з'являється жінка, одягнена по моді позаминулого століття. За нею біжиш, біжиш - ніяк не доженеш.

"СТРІМКА ЛАНЬ"

1973 року, через 100 років після відкриття Новопланівського мосту, в Кам'янці-Подільському був споруджений третій міст через річку Смотрич у південно-східному районі Нового плану. Доки його зводили, в народі виник жарт про річку Смотрич в Хмельницькій області як про найширшу річку в Україні, бо міст через нею будувався десятиліттями - і не було йому ні кінця, ані краю.

Проект мосту завдовжки 380 м, заввишки 60 м створювали спеціалісти з Київського інституту імені Патона. Експериментальний міст, проїжджа частина якого складається з трипрогінної рамкової системи, отримав назву "Лань, що біжить" або "Стрімка лань". Лань - тварина з роду оленів, але більш граціозна та стрімка. Назва мосту перегукується з легендою про оленя та князів Коріатовичів - засновників міста.

Кам'янець-Подільський росте, розбудовується, отже, легенда має продовження…

* * *

У Кам'янці-Подільському як українській столиці повітроплавства багато років відбувається чемпіонат із цього виду спорту. Ландшафтні особливості міста дозволяють повітроплавцям змагатися в скелястому каньйоні Смотрича та пролітати під мостом "Стрімка лань". Виконання останнього завдання дає право пілотам бути зарахованими до еліти повітроплавців - майстрів найвищого класу.

Від 1996 р. популярністю серед молоді та екстремалів користувалися стрибки з мосту на гумових канатах з падінням у скелястий каньйон річки Смотрич. Однак після трагічного випадку - смерті однієї з учасниць, атракціон було закрито.